Першим кроком до зради є голод відносин, потреба близькості — глибока і надзвичайно важлива, яка нікуди не випаровується, якщо залишається не задоволена. Зрада — це вже результат цього і починається вона не з позашлюбних стосунків, а з ослаблення чи навіть зникнення зв’язку в шлюбі.
Жаль та непорозуміння
Чоловік і дружина можуть віддалятися один від одного з різних причин. Найбільш поширеним є занурення у якісь справи, поглинання роботою чи у виховання дітей. Тоді для близькості просто не вистачає часу. Закоханість минає, і якщо не намагатися в різний спосіб будувати інтимний зв’язок, не підтримувати любов, не розкривати серце один одному, то результат буде невтішний. Коли чоловік не запрошує дружину разом на прогулянку чи на каву, а дружині не вдається відірватися від своєї діяльності, то часовий простір, час лише для двох — зникає.
Ще гірше, коли знайшли час, але він заповнений взаємними обуреннями та сварками. Агресія не створює інтимності, а лише вивільняє напругу на мить. Це віддаляє чоловіка та дружини, між якими стіна жалю та непорозуміння повільно зростає.
У такій ситуації не потрібно багато, щоб вийти на шлях зради. Наприклад, співробітниця, яка починає хвалити і цінувати чоловіка, тоді як його дружина може лише закидати, що все, що він робить — зле. Чи керівник, який бачить мудру і красиву жінку, тоді як у сім’ї нею нехтують. Колишня кохана чи коханий, які з’являються на Facebook, у час кризи в сім’ї.
Розуміє мене як ніхто
Позашлюбні стосунки можна зав’язати навіть у „безпечному“ середовищі. Раптом із кимось починаєш розумітися так, як зі своїм чоловіком чи дружиною колись. Теми для розмов не закінчуються, прогулянки продовжуються, з’являється бажання знаходити додаткові можливості для зустрічей.
Коли хтось один із подружжя перебуває на межі закоханості чи захоплення (або це вже сталося), він повинен розуміти, що це сигнал, щоб взяти на себе відповідальність за себе і свій шлюб. Закоханість може допомогти усвідомити, чого насправді не вистачає в стосунках. Тому варто глянути передовсім на себе, бо чоловік або дружина, в порівнянні з новою обраницею чи обранцем, виглядатиме непривабливо. Закохавшись, ми ідеалізуємо іншу людину (так, як ідеалізували дружину чи чоловіка до весілля). А в умовах кризи, ми бачимо лише недоліки. В обох ситуаціях об’єктивність неможлива.
Якою є моя зрілість?
Варто робити самоаналіз: якою моя зрілість? Чи я не приніс/принесла в свій шлюб зранень, через які мою потребу в любові неможливо задовольнити (бо шукаю в інших тієї любові, якої не мав від батьків і винагороду за брак уваги)? Чи не маю нереальних вимог до іншої людини? Чи зможу знаходити шляхи, щоб у нашому житті, не дивлячись на всі труднощі, була радість і почуття? Як говорю про свої потреби — це конструктивна стратегія, чи сірий дим образ і претензій?
Зрештою, не варто забувати про те, що нові стосунки теж можуть вичерпати свої можливості, а зруйновані відносини і сім’ї залишаться.
Іноді потрібно трохи часу, щоб змінити перспективу. Завжди можна почати будувати близькі стосунки заново. Творити зрілі стосунки допомагає взаємна повага кордонів, свободи (на відміну від домінування і суперництва), прийняття відмінностей. Сприяє цьому й зрілий діалог про потреби і труднощі, а також час для двох, який обов’язково викроювати, попри всі зайнятості. Ключовим завжди є особисте дозрівання, відповідальність за задоволення потреб.
Переклад Наталії ПАВЛИШИН
