Дівчина попросила священика прийти помолитися про здоров’я її хворого лежачого батька. Зайшовши в кімнату, священик побачив біля ліжка стілець і подумав, що до його приходу готувалися.
– Ви мене чекали? – запитав священик.
– Ні, а хто ви? – запитав хворий.
– Я – священик. Ваша дочка запросила мене помолитися з вами про здоров’я. Коли я побачив порожній стілець поруч з вашим ліжком, припустив, що ви знали про мій візит.
– Ах так, стілець … – сказав хворий і, знизивши голос, продовжив: – Я нікому про це не розповідав … Все свідоме життя я ходив до церкви і чув там постійно, що завжди треба молитися, що молитва багато дає людині, зігріває його серце . Але все молитви входили мені в одне вухо і виходили з іншого. Я не міг їх запам’ятати, можливо, тому, що вони не чіпали мене. А потім я перестав молитися. І тільки пару років тому один хороший друг сказав мені, що молитва – це просто розмова з Богом. Він порадив мені сісти на один стілець, а на іншому уявити сидить Ісус Христос. Адже Він же сказав: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку». «А потім розповідай Йому про все, що хвилює тебе, і уважно слухай, як ти слухаєш мене зараз», – сказав він. Я спробував – і мені так сподобалося, що я щодня по дві години став проробляти це. Але тільки так, щоб не бачила моя дочка, яка могла подумати, що я став божевільних.
Священик порадів за недужого, порадив не переставати вести такі розмови з Богом, потім помолився над ним, благословив і пішов. А через кілька днів після цього випадку дочка прийшла знову і сказала, що її батько помер. Священик запитав:
– Як він пішов?
– Було друга година дня, коли батько покликав мене до ліжка, – відповіла дівчина. – Він сказав, що сильно любить мене, і поцілував. Я пішла в магазин, а коли повернулася, то знайшла його бездиханним. Але щось в його смерті здалося мені дивним. В останні хвилини він, мабуть, зібрав всі сили, відірвався від подушок і посунувся до стільця, який стояв поруч з його ліжком, і поклав на нього голову. Саме так я його і знайшла. Як ви думаєте, що б це могло означати?
– Дай Боже кожному так піти, – відповів священик, витираючи сльози. – Стілець не був порожнім.
З інтернетджерел
