Оксана Іленьків: «Сильна жінка ніколи не закриває власне серце від світу, завжди вірить у Бога та своє покликання»

Читай також

  • Щоб відповісти на покликання, потрібно дві речі: знати Того, хто кличе і ризикнути змінити своє життя
  • Дорогоцінна перлина покликання або піти за Ісусом
  • Богопосвячене життя: прожити життя максимально
        • Оксана Іленьків: «Сильна жінка ніколи не закриває власне серце від світу, завжди вірить у Бога та своє покликання»

          Відомий норвезький письменник Арне Гарборг сказав: «У жінці ховається дивовижна велика таємниця, велика життєва загадка, джерело всіх радощів і всіх турбот». Кожна жінка у своєму житті переживає нелегкі драми та титанічні випробування долі, прагне досягнути бажаної мети, підкорити омріяні вершини, але водночас залишитись собою. Бути сильною жінкою – завдання не з легких. Сьогоднішній світ захоплюється жінками, які вміють захищати свої права і водночас творити  добро для інших. Наша країна, наша Церква можуть пишатись жінками, які будують навколо себе простір надії, а їхні вчинки та ініціативи є свідченням милосердя і великої віри. Це жінки мирянки, які щоденно протистоять викликам буденності, сумнівам у власних силах, проте маленькими кроками долають великі відстані: від відчаю і темряви – до яскравого життя з Богом та своїми ближніми. Про маленькі та глобальні перемоги, духовність, професіоналізм та людську гідність, протистояння стереотипам, про креативні проекти, творчі здобутки та роботу з молоддю, – у ексклюзивному інтерв’ю із особливою жінкою –  Оксаною Іленьків, керівником проекту Екуменічного соціального тижня в Україні (Інститут екуменічних соціальних студій Українського католицького університету), викладачем НУ «Львівська Політехніка».

          • Оксано, розкажіть, будь ласка, чим для Вас особисто є особливою праця в Українському Католицькому Університеті?

          «Працівники УКУ наче велика італійська родина, готова ділитись не лише труднощами, турботами, допомагати одні одним, але й радіти перемогам, досягненням, підтримувати ініціативи та професійні плани на майбутнє своїх колег» 

           Я вважаю, що УКУ – це цілий окремий світ, сповнений безлічі можливостей для кожного, хто прагне активно працювати, вкладати увесь ентузіазм та сили в свої проекти. Працюючи в Інституті екуменічних студій УКУ (http://www.ecumenicalstudies.org.ua/), я відкрила для себе багато нового. Насамперед, мова йде про потужний людських фактор, який є основою та фундаментом цього навчального закладу.

          Працівники УКУ – наче велика італійська родина, готова ділитись не лише труднощами, турботами, допомагати одні одним, але й радіти перемогам, досягненням, підтримувати ініціативи та професійні плани на майбутнє своїх колег.

          Дуже люблю свій вже рідний Інститут екуменічних студій. Завдяки цій роботі мені вдалось більше відкрити власний потенціал, розвинути свою духовність, розширити світогляд, знайти багато нових друзів, що стали вже повноцінною частиною мого життя.

           

          • Як відбувається Ваша праця в рамках проекту «Екуменічний соціальний тиждень в Україні»?

          «Екуменічні соціальні тижні у Франції та Україні – це неповторний досвід та унікальна  можливість спільно будувати мир і суспільство без стереотипів, комунікувати без кордонів»

           Насамперед маю наголосити, що Екуменічний соціальний тиждень в Україні (https://www.facebook.com/esweekucu/), який організовує Інститут екуменічних студій Українського Католицького Університету, проходить уже в оновленому форматі.

          Ми залучили більше молоді, знайшли спікерів, які зможуть поділитись своїм життєвим, професійним та духовним досвідом, відшукали нові локації для проведення лекцій, конференцій, воркшопів тощо.

          Нагадую, що минулого року ювілейний X Екуменічний соціальний тиждень «Гідність-Служіння-Солідарність» в Україні відбувався не лише у Львові, але й у Києві – вперше за всю історію.

          А цьогоріч проект отримав нове дихання. В межах Всеукраїнського суспільного форуму XI-ий «Екуменічний соціальний тиждень» нашими спікерами були такі визначні особистості, медійні та суспільні лідери, як: доктор Юрій Тиховліз із відкритою лекцією «Діяльність Святого Престолу (держави Ватикан) з приводу міграції», Мирослава Гонгадзе «Віра-Покликання-Відвага. Молодь як рушій змін» (https://zik.ua/news/2018/05/11/myroslava_gongadze_ne_zradzhuyte_svoim_pryntsypam_i_virte_shcho_za_vamy_1322285), Павло Казарін «Евалюція у світі та в медіа» (https://syla.news/2018/05/21/v-ukrayini-panuye-zhurnalistyka-osobystyh-zajmennykiv-pavlo-kazarin-komentari/), Тарас Дзюбанський «Релігійна толерантність» (http://velychlviv.com/uchasnyky-teze-u-lvovi-obgovoryly-pytannya-religijnoyi-tolerantnosti/), Еліс Бразел «Міжрелігійний діалог у XXI столітті: освітні ініціативи, інклюзивний досвід та перспективи соціальних реформ» (http://www.ecumenicalstudies.org.ua/novini-institutu/2018/03/01/5917).

          Також у рамках нашого проекту відбулись такі ініціативи: Відкрита дискусія «Проблема ідентичностей у полікультурному світі; глобальні виклики», Міжнародний семінар Українського християнського академічного товариства , присвячений темам міжконфесійних шлюбів та православно-католицького діалогу (http://orthodoxy.org.ua/data/pravoslavno-katolicke-zblizhennya-vidbulosya-u-tisyacholitniy-sofiyi-kiyivskiy.html), зустріч із особистим секретарем Патріарха Йосипа Сліпого, президентом Інституту екуменічних студій УКУ отцем-доктором Іваном Дацьком.

          Загалом для мене Екуменічні соціальні тижні у Франції та Україні – це неповторний досвід та унікальна можливість спільно будувати мир і суспільство без стереотипів, комунікувати без кордонів. Перед нами відкрито безліч можливостей, але маємо усвідомлювати свою відповідальність, солідарність, милосердя, наше бажання жити у світі, сповненому перспектив, надій, любові та ентузіазму.

           

          • Які унікальні освітні та соціальні ініціативи були реалізовані у межах Екуменічного соціального тижня та загалом діяльності Інституту Екуменічних Студій УКУ?

          «Хочу зазначити, що за підтримки нашого Інституту було  видано альбом «Страсті Христові» про мистецтво Василя Курилика»

           В межах XI-го Екуменічного соціального тижня ми провели Благодійний Віденський бал з метою допомоги футбольній команді дітей-сиріт, які взяли участь у Шостому Світовому Кубку з міні-футболу, який відбувався у Варшаві 28-29 липня 2018 року. Ми щасливі, що завдяки цій ініціативі мали честь долучитись до збору коштів для дітей сиріт задля здійснення їхньої мрії. Маленькі кроки ведуть до перемоги! І наші діти стали переможцями!

          Українська збірна виграла цьогорічний Чемпіонат світу з футболу серед дітей з сиротинців. Футболісти з України перемогли у фіналі Голландію з рахунком 1:0. Діти з дитячих будинків були представлені 28 країнами світу.

          Хочу зазначити, що за підтримки нашого Інституту було  видано альбом «Страсті Христові» про мистецтво Василя Курилика (http://westnews.info/post/mistectvo-zaradi-morali–u-lvovi-prezentuvali-knigu-vasilya-kurilika-).

          • Яким бачите майбутні ініціативи в контексті Екуменічного Соціального Тижня? Наскільки важливо розвивати екуменічний та міжрелігійний діалог в Україні, особливо в часі війни та економічносоціальної кризи?

           

          «В часі війни та кризи екуменічний та міжрелігійний діалог для України є рятівним, адже вкотре підтверджує нам, що філософія життя набагато сильніша за насильство, за жорстокість і смерть… що інтелектуальний та духовний ріст важливіші за матеріальні блага… що можна залишатись людиною і бачити красу навіть коли тебе оточують руїни»

           Наша команда має дуже багато ідей, напрацювань, а головне – енергії та ентузіазму. Я вважаю, що проект є дуже потрібний для українського суспільства, для молоді, яка тільки шукає правильні орієнтири для свого життя.

          Цими орієнтирами є мудрість, терпіння, толерантність, вмінні йти на компроміс, долати стереотипи стосовно інших, не дозволяти ненависті отруїти свої серця.

          Замість того, щоб боятись чи вороже ставитись до людей інших культур, традицій, іншої конфесії чи навіть релігії, ми маємо вчитись в них найкращого, черпати їхній філософський та моральних досвід. Але завжди зберігати власну ідентичність – бути християнами, українцями, але ніколи не закритими для світу.

          В часі війни та кризи екуменічний та міжрелігійний діалог для України є рятівним, адже вкотре підтверджує нам, що філософія життя набагато сильніша за насильство, за жорстокість і смерть… що інтелектуальний та духовний ріст важливіші за матеріальні блага… що можна залишатись людиною і бачити красу навіть коли тебе оточують руїни.

          • Наскільки важливою для Вас є праця із молоддю? Чим особливе сучасне молоде покоління, на Вашу думку?

          «Сьогоднішнє молоде покоління особливе всім – силою духу, вмінням безстрашно відстоювати свої переконання, захищати слабших, бути розсудливими і водночас мрійливими»

           Робота із молоддю є нашим основним пріоритетом, зокрема я бачу в цій праці основну мету свого життя. Сьогоднішнє молоде покоління особливе всім – силою духу, вмінням безстрашно відстоювати свої переконання, захищати слабших, бути розсудливими і водночас мрійливими. Це покоління, яке не боїться нікого, яке бачить глибші істини. Проте ці молоді люди потребують опіки і турботи, щоб всю свою позитивну енергію пустити у правильне русло.

          Як сказав Блаженніший Любомир (Гузар): «Важливо ґрунтовно перевиховувати народ. Усі ми повинні цим вихованням займатися – держава, Церква, кожен громадянин».

          Ми повинні бути відповідальними за долю молодих українців, стояти на сторожі їхнього майбутнього. Ми можемо багато навчитись у цих юних хлопців та дівчат, зокрема завжди залишатись собою, навіть у найважчі часи не зраджувати своєї віри та своїх переконань.

          • Чи важко Вам як жінці, як мирянці, працювати у ділянці, яка безпосередньо пов’язана із комунікацією Церкви та суспільства? На Вашу думку, наскільки складно бути сильною жінкою?

          «Я люблю свою роботу і своє життя. Я бачу перспективу і ріст у тому, що роблю. Але справді сильною мене роблять мої діти, які кожного дня сповнюють мене натхненням більше працювати, більше радіти життю»

           

           Я переконана, що кожна робота має свої виклики, моральні дилеми, які ставить перед людиною. Звісно, інколи мені буває дискомфортно, іноді я вагаюсь. Але я люблю свою роботу і своє життя. Я бачу перспективу і ріст у тому, що роблю.

          Але справді сильною мене роблять мої діти, які кожного дня сповнюють мене натхненням більше працювати, більше радіти життю. Я роблю все, щоб бути для них справжнім прикладом для наслідування, щоб вони пишались мною. І я дуже горджусь ними. Прагну, що вони реалізували себе в тій праці, яка буде мила їхньому серцю.

          Я навчилась боротись зі своїми страхами, перемагати свою невпевненість, сприймати себе такою, якою я є саме завдяки ним… Я бачу, що не стою на місці, що моя праця допомагає людям. Мене оточують дуже хороші люди, справжні професіонали.  Я горджусь цим.

          Колись Коко Шанель сказала: «Найсміливіший вчинок – подумати про себе. Вголос». Ми повинні змінюватись на краще, бачити свої вчинки зі сторони, вміти критикувати себе, щоб змінюватись, ставати кращими. Бути жінкою – це складна місія, але бути сильною жінкою – це справжня боротьба. І полягає вона в тому, що, незважаючи на те, які випробування тобі приготувала доля, які вороги тебе оточують, не можна закривати своє серце від світу і потрапляти у  в’язницю власних страхів та думок. Треба вірити в Бога, вірити в себе і в своє покликання.

           

          Підготувала Лідія Батіг

           

           

           

           

          Читай також

        • Щоб відповісти на покликання, потрібно дві речі: знати Того, хто кличе і ризикнути змінити своє життя
        • Дорогоцінна перлина покликання або піти за Ісусом
        • Богопосвячене життя: прожити життя максимально
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)