«Молодий папа»: диявол чи святий?

Читай також

  • ТОП-3 серіали листопада про сильних та загадкових жінок
        • «Молодий папа»: диявол чи святий?

          Папа, що не випускає цигарку із рук. Монахиня  – баскетбольна фанатка та … кенгуру у папському саду. Режисер грає з глядачем, хитро розставивши пастки та не відпускаючи його ні на мить. Чому суцільний фарс не видається богохульством та як Соррентіно уникнув анафеми – читайте далі.

          Серіал італійського кінорежисера Паоло Соррентіно наробив чимало галасу як серед глядачів, так і серед критиків з першого дня виходу на екрани. Це історія про сходження на престол наймолодшого папи в історії – 47-річного Пія ХІІІ – американського кардинала Ленні Белардо у світі.

          Дотримання догматів та суцільне протиріччя

          Привертає увагу, не дозволяє відвести погляду, тримає в напрузі – і все це у гармонії з легкими, але завжди доречними жартами. Трагікомічна антиутопія – якби мене попросили назвати жанр серіалу, я б обрала це визначення.

          Тотальна закритість, серйозність, влада над сотнями мільйонів християн – і все це на фоні цілковитого фарсу. Монахиня, яка не уявляє свого життя без баскетболу, а вдома носить футболку «Im a  virgin. (Its an old T-shirt)» («Я незаймана. (Це стара футболка)» – прим.ред). Кардинал, котрий настільки зайнятий проблемами католицизму, що не має часу на сповідь. Торговці біля храму «во плоті» – мерчендайзери та піар-менеджери папського двору. Сам папа Пій ХІІІ, необтяжений традиціями уставу, викурює в день пачку цигарок, а ще… кенгуру у папському саду.

          Отож неважко зрозуміти, чому «Молодий папа» побив рекорди переглядів в Італії, залишивши позаду навіть «Гру престолів».

          В той же час, з іншого боку, залишається незрозумілим, яким чином серіалу вдається оминути жорстку критику чи бодай негативну реакцію з боку Ватикану?

          Не те щоб фільм перейшов всі мислимі та немислимі границі, але він дійсно видається богохульством.

          Чи ні?

          Що каже Ватикан?

          Реакції Ватикану і глядачі, і кінокритики чекали з дня прем`єри. А вона надійшла … через рік. Після різкого засудження і звинувачення у спробі дискредитувати церкву  твором «Код да Вінчі» Дена Брауна реакція на таке, здавалося б, нахабне втручання у життя найзакритішої у світі держави виглядала передбачуваною. Деякі критики припускали виголошення анафеми режисеру.

          І от перервалось напружене очікування. Дві колонки формату А2, велика стаття у газеті «Losservatore Romano» - вісник Ватикану першочергової важливості. Момент кульмінації  і – серіал названо «вїдливим» та «сатиричним». І все? Ніякого тобі відлучення, ніякої анафеми?

          То в чому парадокс?

          Розгадка криється набагато глибше: справа у тому, що під горішнім шаром цілковитого фарсу та напускної серйозності Соррентіно заховав питання, на які не передбачено відповідей.

          Легко та невимушено розвиток подій підводить нас до логічного підсумку. Кожен вчинок героя, ніби обернений безпосередньо до глядача, запитує його: «Хто ти є?  У що віриш? У Бога? То чому так поводишся?»

          Хуан де Прада, автор статті в «L`osservatore Romano», висловлює припущення: можливо, глядач дійде висновку, що «Церква уповає на Бога, який, у свою чергу, враховує нашу гріховну природу. Честертон писав: «Всі імперії та королівства пали через власну слабкість, хоча були засновані сильними людьми і тримались завдяки сильним людям. Тільки християнство було засновано на слабкій людині і тому воно непорушне».

          Де Прада зауважує, що ті, хто прагне винести із серіалу зловтішання Церквою, будуть розчаровані. Мета Соррентіно – не дискредитувати католицизм, а змусити глядача шукати відповіді на запитання, котрі він помістив у найглибшу шухляду столу.

           

          Підготувала Ірина Яремчук

           

          Читай також

        • ТОП-3 серіали листопада про сильних та загадкових жінок
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)

              Коментарі

              • Насправді прикольний серіал 🙂 ламає шаблони, але укріплює віру. Хоча звісно і ним можна згіршитись, якщо сприймати його як документальне чи історичне кіно. Основне що я з нього виніс:

                1) І Папа, і кардинали, і єпископи – такі ж люди як ми, мають таку саму духовну боротьбу, так само падають, так само встають, і мають таке саме покликання до святості як і ми, віряни.
                2) Є непорушні правди віри, догмати які вже не зміняться, а є устави та зовнішні речі, які можуть і будуть мінятися відповідно до теперішніх потреб Церкви.
                3) Церква ніколи не повинна йти на компроміси заради популярності.

              Залишити відповідь до Максим Гонтар Скасувати відповідь