Латинське прислів’я стверджує: «Мир необхідно здобувати». Саме 1-го вересня увесь світ зі сльозами на очах знову пригадує, як розпочалась кривава і жорстока Друга світова війна.
В цей день прагнемо вшанувати всіх жертв на героїв цих темних часів, а також помолитись за них.
Сьогодні ж також хочемо розказати не про війну, але про особистостей, які протягом довгих років боролись за мир. У цьому матеріалі увага сконцентрована саме на жінках. І не тому, що пропагується фемінізм чи цілеспрямовано применшуються досягнення чоловіків… Але на фоні багатьох незрозумілих концептів сучасності, важливо побачити, що не лише пропаганда, агресія та пафос супроводжують жінку у її боротьбі за правду і справедливість (що стереотипно сьогодні показують медіа), але й справжня мужність, витривалість, незламність духу – не менша і не більша від чоловіків… Бо ми всі зрештою люди честі.
Для вас дивовижні історії п’ятнадцяти лауреаток Нобелівської премії миру.
- Берта фон Зутнер – австрійська новелістка, радикальнапацифістка та перша жінка-лауреат Нобелівської премії миру.
У 1905 році ця смілива жінка за свій роман «Геть зброю», та за активну працю як почесний президент Постійного Міжнародного бюро миру отримала цю високу нагороду. Після одержання Нобелівської премії Зутнер пише роман про проблеми миру і жіночого руху «Помисли людства».
«Поки поняття «ворожнеча» буде легалізоване між людьми, до тих пір заповідь любові до ближнього свого не стане загальновизнаною».
- Лаура Джейн Адамс – американська соціологиня, реформаторка і філософиня, лідерка руху суфражисток у США, відома як «мати соціальної роботи».
Лауреатка Нобелівської премії миру 1931 р. («Удостоєна премії як справжня делегатка всіх миролюбних жінок миру»). Удостоєна місця на «Поверсі спадщини». В її честь названо кратер Аддамс на Венері.
«Істинною загрозою для справжнього миру є не відсутність війни, а відсутність справедливості».
- Емілі Грін Болч – американська економістка,пацифістка.
У 1946 році «за свою багаторічну, невтомну працю на благо світу» була удостоєна Нобелівської премії миру.
З 1918 по 1922 рік вона була секретарем — скарбником Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу. У 1926 році займалася вивченням соціальних умов в окупованій Гаїті, рекомендувавши американському уряду вивести свої війська і надати землі у власність місцевому населенню. Під час Другої світової війни вона брала участь у допомозі біженцям. Атака на Перл-Гарбор 1941 року змінила думку Болч з приводу нейтралітету США, і вона підтримала вступ країни у війну. Після Атомної бомбардування Хіросіми і Нагасакі вона висловлювалася за заборону ядерної зброї.
«Ніхто не вимагає від нас поклоніння тій чи іншій утопії, віра в чудовий світ. Треба всього лише озброїтися мужністю, надією, готовністю до праці і зберігати ідеали гідності та великодушності».
- Бетті Вільямс – лауреатНобелівської премії миру 1976 року спільно з Мейрид Корріган.
Бетті Вільямс народилася в сім’ї, де батьки належали до різних конфесій: батько був протестантом, а мати католичкою. Вона виросла з терпеливим ставленням до релігії та прагненням до захисту мирних людей. На початку 1970-х років вона почала брати участь у заходах проти насилля, які очолював протестантський священик.
У 1976 році під час інциденту між британськими військами і активістом Ірландської республіканської армії в Белфасті вбито троє невинних дітей. Вона разом з родичкою загиблих дітей Мейрід Корріган по телебаченню закликала всіх жінок, незалежно від їхнього віросповідання, виступити з засудженням терору в Північній Ірландії. Була проведена мирна жіноча демонстрація, після якої вони заснували «Північно-Ірландський мирний рух» (пізніше перейменований в «Товариство мирних людей» — Community of Peace People). Діяльність організації сприяла мирному врегулюванню кривавого конфлікту в Північній Ірландії. До складу місцевих груп входили колишні противники, які проводили заходи, що сприяли зміцненню довіри. Їх метою був початок мирного процесу знизу.
У цьому ж році засновниці отримали премію миру «в знак визнання заслуг у справі миру».
«Ми глибоко вірні політиці ненасильства. Тим, хто називає нас наївними ідеалістами, ми заперечуємо: тільки ми реалісти. Ті ж, хто зберігає прихильність мілітаризму, провокують повне самознищення людського роду».
- Мейрид Корріган – лауреатНобелівської премії миру 1976 року спільно з Бетті Вільямс, співзасновниця Товариства мирних людей (Community of Peace People). Діяльність даної організації сприяла мирному врегулюванню кривавого конфлікту в Північній Ірландії.
Цікаво, що у жовтні 2009 року стало відомо про присудження Нобелівської премії миру президентові США Бараку Обамі за зусилля зі створення світу без ядерної зброї і формування нового клімату в міжнародній політиці. Корріган заявила з цього приводу, що премію Обамі було присуджено «незаслужено», так як він ще не довів, «що він серйозно налаштований щодо Близького Сходу, що він покладе край війні в Афганістані і вирішить ще багато інших проблем».
- Свята Мати Тереза – католицькачерниця, засновниця доброчинних місій. Впродовж понад сорока років допомагала сиротам, хворим та жебракам в Індії.
Лауреат Нобелівської премії миру за 1979 рік за «утвердження миру в найважливішій сфері, захищаючи недоторканність людської гідності».
4 вересня 2016 року, під час богослужіння на площі Святого Петра у Ватикані, Папа Римський Франциск проголосив Матір Терезу святою.
«Зло побивається не зброєю, воно побивається любов’ю. Все що вершить любов, вона вершить для щастя людей».
- Аун Сан Су Чжі – політична діячка М’янми, лідерка опозиції військовій хунті, лауреатка Нобелівської премії миру (1991) «За ненасильницьку боротьбу за демократію та права людини». Загалом близько 15 років військовики тримали її під домашнім арештом.
«Людей псує не влада, а страх. Тих, хто має владу, псує страх її втратити, а тих, хто підпорядковується владі, псує страх перед владою».
- Рігоберта Менчу— гватемальська громадська й політична діячка індіанського походження. Виступає за права корінного населення Америки і припинення громадянської війни.
Отримала Нобелівську премію миру 1992 р. — «як борець за права людини, особливо корінного населення Америки».
«Ми – це не міфи минулого, руїни в джунглях або зоопарках. Ми – люди і ми хочемо, щоб нас поважали і щоб ми не були жертвами нетерпимості і расизму».
- Джоді Вільямс – американська активістка і викладач; засновник Міжнародного руху за заборону протипіхотних мін, лауреат Нобелівської премії миру 1997 року.
У 2003 році Вільямс виступила затятим противником американської військової кампанії в Іраку, за що навіть була піддана арешту.
«Для мене, різниця між «звичайною» та «незвичайною» людиною не є титул, що може мати особа, але що вона робить, щоб зробити світ кращим місцем для всіх нас».
- Ширін Ебаді – іранськаадвокат, колишня суддя і правозахисник, засновниця Центру захисників з прав людини. 10 жовтня 2003 року була нагороджена Нобелівською премією миру за її вражаючі і новаторські зусилля у сфері прав людини, особливо жінок, дітей та біженців. Є першою іранкою і першою жінкою-мусульманкою, яка отримала таку відзнаку.
У 2009 році нагороду Ебаді було конфісковано іранською владою, що самі представниками влади заперечували. При підтвердженні такої інформації, вона буде першим лауреатом Нобелівської премії миру, нагороду якої було насильно відібрано органами державної влади.
«Боротьба за мир – це не тільки надії та ідеї, це дії».
- Вангарі Мута Маатаї– кенійська активістка захисту навколишнього середовища та політичний діяч. Походить з племеніКікуйю. Отримала освіту в США, зокрема в Пітсбургському університеті, а також у Кенії в Університеті Найробі. У 1970-х роках започаткувала екологічний неурядовий рух «Зелений пояс», що займався висадкою дерев, привертанням уваги громадськості до проблем навколишнього середовища, та правами жінок.
У 2004 році вона стала першою африканською жінкою, що отримала Нобелівську премію миру «за внесок у сталий розвиток, демократію та підтримання миру». Була обрана членом Парламенту та займала посаду помічника Міністра Охорони Навколишнього середовища та природних ресурсів в уряді Президента Мваї Кібакі в період з січня 2003 року до листопада 2005 року.
«Права людини – це не просто річ, яку ти можеш поставити на стіл і насолоджуватися. Це те, за що потрібно виборювати і захищати».
- Елен Джонсон-Серліф— 24-й президентЛіберії, лауреат Нобелівської премії миру 2011 року спільно з Леймою Гбові і Тавакуль Карман «за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і за права жінок на повноправну участь у досягненні миру»
Перша жінка-президент африканської країни. За суворий характер і рішучість її часто порівнюють із «залізною леді».
«Якщо твої мрії не лякають тебе, вони не достатньо великі».
- Лейма Роберта Гбові—ліберійська активістка-миротворець, лауреат Нобелівської премії миру за 2011 рік спільно з Тавакуль Карман і Елен Джонсон-Серліф «за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і за права жінок на повноправну участь у побудові миру». Лауреат Премії Грубера за права жінок (2009).
«Не чекай на Мартіна Лютера Кінга, не чекай на Ганді, не чекай на Нельсона Манделу. Бо ти і є свій Кінг, Ганді та Мандела».
- Тавакуль Карман — єменська правозахисниця,політик, журналіст, перша арабська жінка лауреат Нобелівської премії миру 2011 року спільно з Елен Джонсон-Серліф і Леймою Гбові «за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і за права жінок на повноправну участь у розбудові миру». Активна учасниця повстання в Ємені 2011 року, яке було частиною Арабської весни. Відома як «Залізна жінка», «Матір революції».
«Поєднання диктатури, корупції, бідності та безробіття створили цю революцію. Це немов вибухнув вулкан несправедливості і корупції, коли всі можливості для нормального життя добігають кінця».
- Малала Юсуфзай— пакистанська правозахисниця, яка виступає за доступність освіти для жінок у всьому світі. 9 жовтня2012 року була важко поранена бойовиками з терористичного руху Техрік Талібан-і-Пакистан за свою правозахисну діяльність. Лауреатка премій Сімони де Бовуар та Сахарова.
Лауреатка Нобелівської премії миру 2014 року, котру отримала разом з індійським правозахисником Кайлашем Сат’ярті. Наймолодша лауреатка в історії Нобелівської премії, отримала її у віці 17 років.
«Я вирішила, що завжди говоритиму правду».
Підготувала Лідія Батіг
