Він був талановитим грішником

Читай також

  • Ключ св. Терези Авільської до доброї молитви
  • Іспит сумління, який внесе духовну ясність у новий рік
  • Ви ще встигаєте! Зголошуйтеся на курс «ДіяТи: Психологія. Духовність. Гідність»
        • Він був талановитим грішником
          «…Він був талановитим грішником, який активно боровся за своє спасіння…» (Вступ)
          Мертон активно боровся і активно шукав. Навіть тоді коли чогось не розумів! Він просто йшов далі крок за кроком, показуючи як важливо «активно» боротися за своє спасіння, а не просто інертно котитися.
          «Диявол не дурень… Він може змусити їх(людей) боятися благодаті так, як вони не бояться і гріха…»
          Як важливо бути і вірити в божу благодать, яке веде крок за кроком, навіть коли кроки йдуть трохи не в ту сторону. Томас не боявся робити помилки, наслідуючи благодать, навіть після 23 років блукань все-таки відповісти на її поклик, навіть попри те, що інші не вважали це рішення правильним.
          • «Він, мабуть, почувався б упевненіше, якби серед його друзів були католики його інтелектуального рівня – хтось, хто міг би розумно говорити з ним про віру. … Він глибоко поважав тих добрих католиків, які траплялись на його шляху, але вони не могли виразно формулювати свої ідеї про Церкву так, щоб він їх міг зрозуміти»
          Як важливо давати адекватні відповіді на запитання про віру чи Церкву. Не просто «бо так захотів Бог», а розтлумачити людині справжні глибокі засади християнства і як Бог дбає у кожному конкретному питанні. Адже людина, яка не дуже добре знайома з християнством, часто, отримуючи поверхневі рішення, робить висновки, що в Церкві є лиш купа заборон, чи що певні настанови – це тільки клерикальні забаганки. Пояснити людині всю мудрість вимагає доброї інтелектуальної підготовки, але як інакше можна вести людей, якщо не навчати їх?! Навряд чи сучасна людина зможе полюбити те, чого не знатиме і не розумітиме.
          «Яка користь від релігії без особистого духовного наставництва?»
          Особисте наставництво чи робота з духівником – це неймовірно копіткий і тривалий процес, але він вартий вкладених зусиль. Духовний наставник є ніби гідом, який тільки вказує шлях, але пройти його все одно доведеться самій людині. Бути готовим бачити в собі неприємні речі і мати сміливість їх викорінювати – запорука того, що духовне життя буде вилікуване від попередніх ран і направлене у добре здорове русло.
          «…я знову опинився в принизливому становищі: знову на останньому місці, поміж наймолодших школярів, і знову починав усе спочатку»
          Томас Мертон є прикладом того як важливо не ставити собі обмежень в тому скільки разів можна знову починати все з «нуля» і вчитися спочатку. Так, приємного мало, від таких виходів з зони комфорту, та все ж він є добрим взірцем як не сидіти над розбитим коритом, а йти далі і не боятися вчитися новому.
          • «…життя на цій землі не є лише сукупністю «фаз», які ми пасивно проходимо»
          За рух та інтенсивність нашого життя відповідаємо ми і тільки нам вирішувати в конкретному моменті: сидіти і страждунити чи вставати і знову йти, ризикуючи впасти і вчерговий раз розбити коліна. Але точно відомо тільки одне – той, хто сидітиме і все життя оплакуватиме одну поразку, ніколи не здобуде нової перемоги.
          «…в мені почала зароджуватися схильність до різноманітних інтелектуальних протестів»
          Заперечувати все і «доколупуватися» до дрібниць, піддавати все сумніву – явні ознаки підліткового віку. А отже, це явно добрий етап зрілішання і у духовному житті. Як зможе почуватися вільним і свідомим свого вибору той, хто ні разу не опиниться «по той бік барикади»? Тільки бувши на різних сторонах, можна обрати жити з Христом зріло. Бо якщо говорити про здорову духовність, то це має бути вибір кожного, а не суспільний шаблон «за замовчуванням».
          • Про свій стан біля смертельно хворого батька: «Ти (Томас) просто приречений на це страждання, як німа тварина. Можеш спробувати уникнути його, якщо зможеш. Та все одно колись дійдеш до межі, за якою воно неминуче. Прийми його. Можеш спробувати притупити свій розум чи почуття, якщо хочеш щоб не так сильно боліло. Та воно все одно перемагатиме. І врешті переможе, здолавши тебе».
          Переживати біль рідних часами, здається, важче ніж свій власний. З ним нема сенсу боротися, його треба просто прийняти як дійсність і бути з цим станом, розуміти його, а не опиратися і в ці моменти щиро знаходитись поруч біля близьких.
          • «Світ належав мені. Та чи був я задоволеним. Я міг робити все, що заманеться, та замість радості і задоволення я відчував себе нещасним».
          Як часто сучасні люди коли «втікають» з дому чуються «псевдовільними» і вважають, що зможуть розвагами, поїздками, сексом, роботою заповнити свій «ефір». Кожне задоволення є тільки тимчасовим якщо використовувати його аби прикрити рани. Втеча це вихід, але дуже короткочасний. І чим довшим є бажання втікати, тим важчим згодом буде повернення. Та без «повернення додому» і зцілення попередніх образ та неприємних моментів, справжня свобода неможлива.
          • «Усвідомити своє нещастя ще не означає звільнитися від нього. Це усвідомлення може стати поштовхом до звільнення, а може стати воротами до ще більших глибин пекла»
          Люди часто кажуть, що усвідомлення проблеми – це 50% її вирішення. Та це тільки 50%, а що ж з другою половиною? На мій погляд інші 50% – це дія! Бо не достатньо знати і кричати, що ти в болоті, з нього треба виходити. Якщо вже знати про першу половину і нічого не робити, то можна почати страждати навіть від того що знаєш. Болісними є обидва процеси, та другий все ж трепетніший, бо часто містить жаль до себе, невизначеність «а що там за моїм болотцем» і страх майбутнього. І можливо вихід триватиме «40 років», та все ж головне рухатися.
          Думки Мертона після вступу до комуністичної партії: «… висновок, до якого я дійшов, полягав у тому, що не варто звинувачувати себе у своєму нещасті – це була вина суспільства, в якому я жив».
          І взагалі, яка різниця скільки років твоїм кедам, якщо тобі все одно хтось винен! Винен хтось, але точно не я! І прийти це виправити теж має хтось, але не я. І країну збудує хтось, і добру сім’ю матиме хтось. А той хтось – це буде той, хто встане, закотить рукава і буде працювати над собою, будувати своє життя і не переводити «стрілки як на укрзалізниці».
          • «Все наше спасіння починається на рівні звичних, природних і простих речей»
          Святість – не є недосяжною, не потребує гігантських подвигів і надзвичайних вчинків. Вся її суть закладена у простоті і щоденному вжитку, у малих і природних речах.
          «…Богові байдуже чи наші молитви корисливі, – Йому важливо щоб вони були. Просіть – і буде вам дано. Цілковите виключення з наших молитов прохань, що стосуються наших особистих потреб, є різновидом гордості – бо це ще один підступний спосіб поставити себе на один рівень з Богом, поводячись так, наче в нас немає потреб, наче ми незалежні від нього створіння, і також не залежні від матеріальних речей».
          У всіх своїх проханнях, рятуючи світ, не варто забувати і про себе. Бо знецінити і перестати дбати про себе як і про ближнього є таким же гріхом як і образити когось. Топтати власну гідність і цінність – це теж злочин проти Бога як творця, бо він створив усіх людей на свої образ і подобу. Як можна правдиво дбати про когось, якщо не вміти подбати про себе.
          «Муки самопізнання неможливо уникнути на цій землі…»
          Постійний пошук і праця над собою будуть нескінченними та болісними і щоразу відкриватимуть все глибші і глибші закутки печер серця людини. Та все ж вже вивчені «маршрути» можуть вести людину до правдивого щастя і допомагати робити те, що людина справді хоче і любить.
          «Людська природа вміє вигадувати найрізноманітніші аргументи, щоб догодити власному боягузтву і бракові великодушності».
          Свідомо чи несвідомо ми керуємось певними мотивами. Зрозуміти їх і направляти на добру дорогу – це чи не найважливіше при виборі цінностей і основ життя. Адже людська природа вміє «хитрувати».
          «Тож священик, вирішивши, мабуть, що я якийсь емоційно нестабільний … почав розказувати мені, що я таки не надаюсь до монашого життя, а тим паче – священства…»
          Як хтось інший може знати до чого я надаюся чи не надаюся. Хто може знати краще за мене що мені ж робити. Добрим є питати ради, та слідувати все одно слід за покликом власного серця.
          *** «Бувають дні, коли здається, що від мого покликання – покликання до контемпляції – вже нічого не залишилось, окрім жмені попелу. А всі спокійно мені кажуть: «Твоє покликання – писати».
          Автор: Марія ТРАКАЛО

           

          Читай також

        • Ключ св. Терези Авільської до доброї молитви
        • Іспит сумління, який внесе духовну ясність у новий рік
        • Ви ще встигаєте! Зголошуйтеся на курс «ДіяТи: Психологія. Духовність. Гідність»
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)