Забувати піклуватися про себе – привід до гріха №1
«Щоразу сповідаюся з тих самих гріхів», – визнаю перед священиком. Це правда. Мої проступки завжди, на лихо, ідентичні.
Молитва про прощення – моя улюблена. Я завершила фразу про власні гріхи, і зараз дісталася до рядків, які мене завжди лякали і втішали водночас: «Милістю Твоєю відрікаюся від гріхів і обіцяю надалі уникати спокуси їх здійснити». Ці слова особливо дорогі моєму серцю: бо не важливо, яким сильним є людське прагнення до спокути, нічого не може трапитися без Господньої благодаті.
Уникати спокуси згрішити… На мить здалося, ніби щось клацнуло всередині. Нічого дивного, що я знову і знову перехоплююся через один і той самий камінь!
Приятель, розмова з яким неминуче обертається пліткуванням
Увесь цей час я сповідалася і обіцяла «уникати спокуси», так ніби ця спокуса – ніщо інше, як реальне місце або людина, яких необхідно оминати десятою дорогою. У тебе є приятель, розмова з яким завжди неминуче обертається пліткуванням? Викорінити думки, що розростаються, набагато важче, ніж не пустити їх до серця. Не піддавайся на провокацію диявола: виріши для себе, на які теми припустимо говорити з певною людиною, а на які ні. І тоді ймовірність, що наступного разу ти підеш до сповіді і не відрікатимешся «обмовляння», буде набагато вищою.
Ще яскравіший приклад: якщо ти не хочеш піддатися розпусті, не варто прокладати свій шлях повз стрип-клуб. Аби не випробовувати силу волі, не став перед собою цю щоденну перешкоду. Ти не згрішиш, коли не матимеш до цього нагоди.
Коли ми не помічаємо спокусу?
Я забула згадати інший потенційний привід до гріха: власний настрій. Чи помічав ти, коли найбільше гніваєшся, або дратуєшся, або злостиво відповідаєш близьким? Щодо мене все просто: я найбільш піддаюся спокусі до гріха, коли виснажена, втомлена, голодна чи відчуваю емоційне вигорання.
Коли сплю 4-5 годин на добу, я на 95% гірше виконую свої хатні обов’язки, і мої стосунки у сім’ї псуються. Це погано, але з іншого боку є переваги: усе це фактори, які мені до снаги передбачити.
Піклуватися про себе – це означає не тільки регулярно приймати аромаванну та робити манікюр. Турбота – це дати тілу і розуму те, чого вони потребують, аби функціонувати нормально. Це не легковажність і не егоїзм. Турбота про себе допомагає робити нам правильний вибір.
Як це виправити?
Тому моя спокуса до гріха №1 – це погана турбота про себе, і я переконана, що це стосується багатьох із нас. Бог створив людину і наділив її тілом, душею і розумом. А тому стан тіла і розуму впливає на вибір, який робить душа. Звісно, мої слова – це не істина в останній інстанції. Напевне тобі доводилося читати про святих, яким вдавалося залишатися непорушними під час жорстоких фізичних випробувань та навіть катувань. Але більшість із нас не є святими. Принаймні, поки що.
Замість того, аби увесь час зосереджувати увагу на тренуванні сили волі (майже як м’язів у спортзалі!), переконайся, що стресу у твоєму житті не занадто багато. Якщо це не так, доклади максимум зусиль, аби зменшити його кількість.
Звісно, у сучасному житті стресових факторів може бути занадто багато. І нікому з нас не під силу заховатися від них. Але попрацювати над тим, аби бодай пом’якшити наслідки – необхідно.
Що ми отримаємо?
Я не кажу, що турбота про себе – це легко чи можливо завжди. Але це важливо. Наскільки це можливо, спи достатньо, їси регулярно, підтримуй здоров’я та форму, облаштовуй житловий простір, звільняй мозок від зайвого – навіть один-два пункти зі списку матимуть значний вплив у довгостроковій перспективі, не сумнівайся!
Найцікавіша річ у цьому – механізм творення звички. Справа у тому, що чеснота твориться, як і будь-яка звичка. Чим частіше ми ставимося до близьких з любов’ю та терпінням, тим легше нам це вдасться наступного разу.
Переклад Ірини Яремчук
