Люди вбивали один одного, щоб отримали його. Царі божеволіли в марних спробах знайти його. Заради нього розв’язувалися війни. Воно оспівувалося в романах. Його пошуки об’єднують усіх нас.
Пам’ятаю, як сам безнадійно шукав його
Я шукав найяскравіших вражень, щоб задовольнити своє пристрасне бажання. Сонячні дні на пляжі, п’ятничні вечори за містом, звуки прекрасної музики, танці літніми вечорами, різдвяний ранок зі сім’єю. Все це зачаровувало на якийсь час, але чари розвіювалися, коли це все завершувалася. На зміну літу приходила зима. Сміх змінювався тишею. Сонце ховалося за горизонт. Кімнати, наповнені людьми, порожніли. Музика замовкала.
Моє захоплення спортом, танцями, жінками та іншими розвагами не могло заглушити тихий, майже непомітний шепіт: „і все ж, є щось більше“.
І я вирушав на пошуки чарівної квітки, що росте за наступним пагорбом: чергове задоволення, чергова дівчина, чергове досягнення. І так, доходячи до краю черговий веселки, я знову і знову виявляв лише обман. Все марнота та вітер. Але в моїй душі залишався слабкий вогник. І, скільки б я не намагався дотягнутися до нього, він продовжував мене турбувати.
Радість не безлика
Думаю, і ви відчували щось подібне. Переконаний, що кожен із нас може засвідчити те, про що багато років тому написав Паскаль:
Всі люди прагнуть до щастя — з цього правила немає винятків: способи у всіх різні, але мета одна. Женуться за ним і ті, що добровільно йдуть на війну, і ті, що сидять по домівках, — кожен шукає по-своєму: лише на досягнення щастя і направлено всяке зусилля людської волі. Така спонукальна причина будь-якого вчинку будь-якої людини – навіть того, хто вирішив повіситися ( „Думки“, Афоризм 370).
Всі ми, так чи інакше, відчуваємо в собі порожнечу, вміщену в нас кимось ззовні. Незбагненним чином, ми відчуваємо в собі бажання їжі, яку ніколи раніше не пробували; ми жадаємо випити з джерел, які раніше не стосувалися наші уста. І нам не позбутися від цих прагнень. Ми намагаємося втамувати голод земними закусками або розважитися за допомогою дешевих задоволень, але нас як і раніше лякають порожні кімнати. Тому що там ми знову чуємо все той же шепіт: є щось більше.
Зрештою, цей шепіт наздогнав і мене одним тихим вечором в моїй кімнаті в гуртожитку. З великими труднощами і, за великим рахунком, всупереч моєму бажанню, він спонукав мене взяти в руки Книгу. У ній я прочитав таємницю, до прийняття якої він готував мене все моє життя. Нев’януча радість, радість, яка ніколи не померкне і не пройде, яку неможливо ні вкрасти, ні зруйнувати, — то нестримне, неминуще щастя, до якого я прагнув, не було б чимось безликим.
Біблія вчить, що радість — це не філософська ідея, і не продукт хімічних реакцій. Вона нерозривно пов’язана з Божою присутністю: „Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в тебе; блаженство по твоїй правиці вічне“ (Псалом 15:11). Людина переживає її, перебуваючи в безпосередній близькості від Бога, в атмосфері Його присутності, відчуваючи Його пахощі.
Біблія стверджує, що більш ніде ви не знайдете повноти радості. Чи не в цьому світі зароджується, і не в ньому вмирає те, що більшість називає „справжньою радістю“. Так Бог показав нам, що мільйони людей витратили свої життя на те, щоб відшукати зірки, риючись у землі.
Приховані умови щастя
Але також Бог відкрив, що для отримання цього щастя, мені необхідно виконати певні умови. А я довгі роки не міг повірити в те, що саме їх мені потрібно прийняти, щоб стати щасливим. Я пошукаю інший шлях. Я вірив міфу, який так давно вигадав сатана. Це — міф про те, що щастя, якого я так прагнув, існує поза Богом. Що, нібито, мені не потрібен Господь, щоб досягти небес, мені не потрібен розп’ятий Христос.
Мені здавалося, що, після того, як я повірю і покаюся, мене не чекає нічого, крім нудьги і рутини. І я помирав, залишаючись вірним цій вигадці. Я не збирався від неї відмовлятися. Я обожнював радість, за яку не потрібно платити. Радість, яка змушувала б мене кланятися, у якої не було б нічого спільного з моїм Творцем, яка не вказувала б на мою зраду, — така радість була моїм божеством. Я, як скажений собака, тікав від сонця в гонитві за місяцем. Я переховувався від денного світла, яким була радість, і тремтів від холоду в нічній темряві. Адже вогники, запалені людьми, не замінять сонця.
Переклад Наталії ПАВЛИШИН
