Це важлива пересторога для усіх батьків
Автор фейсбучного блогу Blog Ojciec пише: “Сьогодні отримав листа, якого за згодою автора, хочу зацитувати”
“Привіт, Отче!
Я – Людина, Яка не Вийшла в Люди і хочу сказати “дякую” від усіх дітей, які завдяки Тобі не стали мною.
Читаю блог уже, власне, декілька років, хоча мене нічого не пов’язує з батьківством – просто боюсь скривдити людей, з якими матиму відносини. Читаю, бо з кожним дописом більшає у мені переконання: те, чого зазнав як дитина не є нормальним і не може називатися нормальним взагалі, навіть якщо його намагаються за таке видати.
Мої батьки ніколи не застосовували насильства у “законному” визначенні. Моя дисципліна була протилежною до дисципліни неповнолітніх, тому кожен ляпас або усне покарання не було нічим серйозним. Ременем мені вдалось дістати декілька разів (ременем м’яким і без пряжки, чим до сьогодні хвастаються мої батьки), і як дитині дуже чемній мені робили лише зауваження.
Тоді ніхто не думав про те, що ті зауваження, викричані мені в лице на відстані декількох сантиметрів, що ляпаси в доброму намірі (щоби дитина не гризла собі нігтів до крові від стресу) стали причиною страху перед кожним втручанням батьків, а мій щодень став брехнею у майже кожній сфері життя.
Багато людей ( у тому числі й мої батьки) вважають, що надмірна дисципліна є чудовим вибором, а плач не був моїм способом шантажувати емоційно. Ніколи не був. Був лише вираженням лише безмежної паніки, якої ніяк не вдалось уникати.
Мої батьки ніколи не дізнаються, що в дорослому віці я змушений вчитися їх шанувати, а не боятися. Ніколи не дізнаються, що вихід з дому не був “полишенням сімейного гніздечка”, але втечею від накидання на мене їхніх проблем. Не дізнаються, скільки грошей витрачаю на психолога і як складно мені будувати стосунки з іншими людьми. Не знатимуть також, чому не приїздитиму до них навіть тоді, коли застане їх старість, але знаю, що нарікатимуть на своїх дітей та внуків, які ніколи їх не провідують.
Дорогий Отче, дякую. Не лише за те, що можливо врятуєш хоч одну дитину від того, щоби не стала “Людиною, яка не вийшла в люди”, але й може врятуєш батьків від самотньої старості. Шкода, що про це ніхто не думає, але це такий же наслідок, як і три удари за принесені зі школи трійки.
Визнаю, що одного мої батьки навчили мене досконало: неминучої відповідальності за свої вчинки. Шкода лише, що не навчили мене, як створювати сім’ю.
Людина, Яка Не Вийшла в Люди”
Думаю, що якщо це торкнеться однієї особи і змінить її, то того було варте.
Пост опублікований на фейсбучному профілі
Blog Ojciec Post został opublikowany na profilu facebookowym Blog Ojciec:
Адаптація Тетяни Трачук
Я не засуджую ні його ні батьків. Його треба було показувати психологу ще у дитинстві. Депресія і тривога керуються мозком. Якщо в нього збої хімічних, гормональних процесів з дитинства то він у цьому не винен.Нажаль у нас вдома це не поширена тема.
Що психолог мав побачити і сказати? Подосліджуйте країни, де психолог на психолозі сидить і психологом поганяє, їдучи до психолога на консультацію.
Дописую, бо забув. Основною причиною таких ось стосунків між батьками і дітьми, є відмінність у цінностях батьків і дітей, чому ж знову активно сприяє світ, починаючи із такої. ніби взагалі несуттєвої дрібнички, як дитяча одежа. Потім іграшки і розваги, потім музика і т. д. Коли діти відкидають цінності батьків, вони обов’язково будуть мати до них претензії щодо виховання, як би добре їх не виховувано. І чим суттєвіші, фундаментальніші цінності відкидають, тим більше претензій.
Одна із тактик диявола сьогодні — це через своїх свідомих і несвідомих слуг призначати винних. Винні білі чоловіки, бо тільки те й роблять (так випливає із новин чи не всіх ЗМІ), що знущаються над своїми дружинами та дітьми, винні водії, що не можуть вмить зупинити авто як тільки якомусь “мудрому” бовдурові захочеться, без огляду на дорожну ситуацію, перенести свій зад через дорогу… Але найбільше винні батьки, бо не сплять, не їдять, а тільки й думають-вигадують, як найкраще познущатися зі своїх дітей, щоб ті вовіки щастя-долі не мали. Оцей лист — саме від такої “жертви”. Всі батьки роблять помилки, бо вони — ЛЮДИ!!! Чим далі батьки від Бога, тим більша імовірність великих, якщо так можна сказати, помилок. Але таких ось “діточок”, певно, сам Бог би не виховав, і вони до Бога б мали претензії. Якщо б так спитати “з прістрастієм”, як казали у вже трохи давні часи в Московії, цього синочка, то чи міг би він назвати бодай одну причину своєї неспроможности будувати стосунки із іншими, що є наслідком науки чи поведінки батьків, зокрема до нього? Сьогодні багато кому важко будувати стосунки із ближніми, але проблема тут не у вихованні батьків, а у вихованні світу і тій гордості, яка активно прививається всілякими способами на всіх рівнях. Є, умовно кажучи, такий рівень гордости, вийшовши на який, людина не збудує сім’ї, якою б чудовою б вона не виглядала в своїх очах та очах ближніх. Його, як він каже, батьки не навчили створити сім’ю. А він тепер вже знає, його так звані психологи навчили? То в чому проблема? Він скоріш за все, не такий старий, але і йому не 18-ть. Наука має в нього іти як вода у пісок. А ні, не йде чомусь, хоч на розумововідсталого не виглядає! Правда, немало батьків не знають, як має бути правильно те, чи інше, не знають як правильно пояснити, те, що ніби знають. Не знають, бо не вчаться у Божого Слова, а вчаться у світу через таких, як самі. Але це не унікальна ситуація! Так є від Адама і Єви, і, прикро, але буде до кінця. Скоріш за все він у батьків одинак. Головна проблема одинаків, одиначок у відсутности горизонтальних зв’язків, простіше кажучи — сестер, братів. І те, що він егоїст і ще не розуміє, що таке батьківство і сім’я, говорить ось ця фраза: “…але втечею від накидання на мене їхніх проблем”. Що ж то за проблеми він має на увазі? Значить його проблеми — то проблеми в першу чергу батьків, а проблеми батьків — то лише їх проблеми? Він пише, що його фізично майже не карали, лише робили зауваження, але він “бідний” страшенно боявся і був у стресі (ще одне диявольське слово, під яке запхати можна все, що хочеш). Занадто добре йому жилося і мав, так виглядає, досить добрих, інтелігентних батьків. Йому б народитися не в Польщі, а де-небудь в Московії, в Сибіру років хоча б 80 років тому, щоб роботи було по горло, купа братів-сестер, голод, холод… Або в його час, але в тому ж Китаю — шанував би батьків, як Бог приказав. Найцікавіше інше. Ось такі “жертви”, якщо раптом утворять сім’ю і будуть не допускати “помилок” своїх батьків, результати дістануть ще гірші, ніж їхні батьки. Самі, можливо, можуть цього і не зауважити, але на Божому суді це виявиться. Я не ідеалізую всіх батьків, всякі бувають, але Божа заповідь, яка у наших молитовниках є четвертою, дана неспроста, і по ній розплачуватися прийдеться ще задовго до смерти. Я це бачив не раз, не десять, щось відчув і на собі. Тому “шануй батька твого і матір твою, щоб тобі добре було, і щоб ти довго прожив на Землі”. Бог обіцяє добробут, щастя, здоров’я, довголіття без огляду на соціальний лад, економічну і екологічні ситуації. Тому перш ніж нарікати на батьків, вкусімося разів із десять за язик і згадаймо оці слова: “Усім твоїм серцем прославляй свого батька і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили? (Сир.7:27-28). Деякі слова потребують, можливо, кращого перекладу для тлумачення, однак суть зрозуміла. Цікаво, автори того блогу читали ці вірші? Звернули увагу на них цьому синочкові? Скоріш за все, що ні, а мали б, замість давати-повторювати поради безбожних психологів, як це зазвичай буває. Шануймо своїх батьків, поки є кого ще шанувати, бо настануть такі дні, що хотіли б шанувати, та не буде кого.