Статистика розлучень надто промовиста.
Все більше пар, які живуть разом у шлюбі, втрачають одне з одним зв’язок.
Розлучаються навіть ті, хто разом чверть і більше століття.
Зрада стає чимось звичним, для чого є гарне виправдання: незадоволені потреби у шлюбі через недоліки когось із двох.
Відчуження, грубість, замкнутість, зради… Усьому цьому є причина: нечулість, жорстокість серця.
Згрубілі, нечулі серця – причина усіх шлюбів, які розпались.
Що ж означає “жорстоке, нечуле серце” конкретно?
- відсутність щирого каяття за гріхи
- постійне повернення до брехні та спокус
- егоцентризм
- самообман
- нездатність вчитись
- постійне порівнювання себе з іншими і осуд їхніх “гірших” вчинків
- постійне прагнення контролювати
- чекати вибачення від іншого
- вимагати, щоби змінювався насамперед той, хто поруч
- більше думати, чого заслуговуєш, а не що можеш дати
- бажання завжди бути правим
- невміння прощати
- завжди думати про те, що можеш скористати з людини
- прибільшувати слабкості іншого і применшувати його сильні сторони, свої ж – навпаки
- оберігати свій комфорт і посягати водночас на комфорт того, хто поруч
- шукати причину завжди в іншому
- читати цей список і думати, що хтось інший має його прочитати.
Для успішного шлюбу обоє мусять себе оберігати від нечулості сердець. У подружжі немає місця для цього, навіть у невеликих дозах.
Жорстокість серця з’являється непомітно, з невеликих егоїстичних проявів і здатна розгорітись вогнем злоби і ненависті.
Ми всі чули, що шлюб – це робота. І це насправді так. Але, можливо, не зовсім так, як ми це розуміємо спочатку.
Праця у шлюбі – це не епізодична допомога у прибиранні дому, вирішенні усіх питань із вихованням дітей, розподіл обов’язків. Це значно складніша та енргозатратніша робота: щодня класти своє життя заради іншого, щоби втримати той зв’язок, який був установлений від моменту одруження. Це робота постійних діалогів, у яких мусиш навчитись контролювати себе, прислухатись до того, що говорять вголос, щоби розпізнати, що говорить серце.
Щоби любити і поважати тоді, коли інший цього не заслуговує. Всупереч усьому прощати, щоби зберегти одне одного. Щодня переживати найрізноманітніші виклики, бачити і чути, бути друзями.
Праця приймати свого чоловіка і дружину як подарунок, навіть і особливо тоді, коли цього не заслуговують.
Бог хоче, щоби ми турбувались про те, що нам дано. Але у шлюбі дійсність така, що піклуватись набагато складніше, ніж здавалось. Дуже часто – боляче.
У подружжі вчимося любити так, як любив Ісус. І часто подружнє життя має багато рубців від ран.
З першого і до останнього дня подружжя слід молитися, щоби ні на хвилину не віддалитись від свого подруга. Просити у Бога мудрості бачити справжню причину тих чи інших вчинків, як своїх, так і іншого.
Дорога до розлучення – найпростіша. Значно складніше зберегти стосунки життєздатними.
Адаптація Тетяни Трачук
