Щороку в четвер сорокового дня після Воскресіння Христового християни поспішають до церкви, щоби відзначити День Вознесіння Господнього. Як саме виникло це свято? Яке значення має для християн? До чого спонукає вірних Церкви Христової? Якщо запитати пересічного християнина, який сенс Вознесіння Господнього, то чи зможе він сказати більше, ніж те, що Ісус піднявся на небо? Рідко. Проте сенс будь-якого релігійного свята не вичерпується фактом, а має вести нас до осягнення суті події, почути звернення Бога до кожного з нас. Саме тому так важливо зануритися у зміст того, що відбулося.
о. Олег Кіндій, доктор патристичного богослов’я, кафедра богослов’я УКУ
Вознесіння Господнє – це певний прикінцевий етап відвідин Сином Божим людського роду. Зійшовши з неба, Ісус Христос перейшов через всі аспекти людської реальності: у воплоченні став справжньою людиною, спілкувався з людьми, ділився з ними своєю любов’ю та знаннями. Вознесіння на небо – певний підсумок, повернення Сина Божого назад до лона свого Отця. У цьому поверненні закладена глибока християнська антиномія: коли Христос возноситься, то каже: «Я з вами прощаюся, але буду з вами по всі дні аж до кінця світу». Відтак, з одного боку, це – повернення до лона Отця, а з іншого – невидиме перебування з людиною. Прихід і повернення Сина Божого – важлива частина людського досвіду. Ісусові важливо повернутися до Отця, щоби зробити певний підсумок своєї місії. Але це не просто підведення підсумків. За кілька днів після Вознесіння Господнього святкуємо Зіслання Святого Духа. Тому Христові важливо вознестись, щоб дати місце для приходу Духа Святого. Ісус каже, що після себе покличе Духа Святого, аби той утішив людину та доповнив усі знання, залишені Христом людському роду: «Тіштеся, що Я відходжу, тому що той, який до вас прийде, вас укріпить». Дух Святий – це божественна сила. Ісус Христос – видиме воплочення Бога, а Дух Святий – невидима Його присутність. У цій антиномії відсутності й присутності закладена підказка, що кожна людина має невичерпну можливість до розвитку та росту. Між святами Вознесіння Ісуса Христа і Зіслання Святого Духа на початку Літургії ми вже не співаємо гімну «Христос Воскрес» і не мовимо молитви «Царю Небесний», тому що кілька днів (від четверга до неділі) з нетерпінням очікуємо нового приходу Бога. Отже, після очікування приходу Месії, Ісус дає нам нову якість очікування: очікування Духа Святого, якого ми маємо прийняти.
Тут розкривається ще одна дуже важлива реальність: Бог є близько до людини. Ісус каже: «Я вас не залишу до кінця світу, але даю вам завдання, даю вам певну автономію дії». Тобто Він не є квочкою, яка постійно тримає під своїми крилами курчат і не відпускає їх. Бог дає людині свободу, щоби вона приймала власні рішення і могла показати свій характер. Іншими словами, через воплочення Бог наново сотворив людину. Апостол Павло каже, що Ісус Христос – це новий Адам, а через Святого Духа ми всі стаємо новими людьми у Христі й Дусі. Отже, апостоли, учні Христові, сучасні християни є новим творінням, яке має право повноцінніше використовувати свою свободу до дії. Ісус каже: «Ідіть і проповідуйте. Ідіть і навчайте. Ідіть і робіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».
Вознесіння – це, з одного боку, прощання, а з іншого – велика довіра Бога до людини. Людина має повірити у власні сили, в сили, які прийдуть як поміч із неба в невидимий спосіб через Святого Духа. Проте тепер люди повинні жити правдиво: в мирі, любові та справедливості. Пригадуємо, що як раніше Ісус анонсував свою смерть і воскресіння, так Він анонсував і своє вознесіння, кажучи: «Як Мене переслідували, так і вас будуть переслідувати, але не бійтеся». Бо ті знання, які Христос нам залишив, і наша особиста спроможність, наші сили дадуть змогу бути насправді щасливими, реалізовувати внутрішній потенціал у всій повноті. Ми бачимо, що після Зіслання Святого Духа апостоли перемінюються, стають іншими – безкомпромісними й рішучими. У момент вознесіння Господнього в учнів існує нотка страху та непевності. Але й тут розкривається Божа любов: Він не картає людину за її слабкість – дозволяє бути собою, дає можливість бути слабкою, але й надихає виявляти власну ініціативу, рухатися вперед.
Є ще багато інших аспектів цього свята, але головний із них той, що прихід на землю і повернення на небо Господа – це частина Божої динаміки спілкування з людиною. Вознесіння Сина Божого відчиняє двері до нового очікування приходу Духа Святого. Ісус Христос відходить, але водночас залишається. Він дозволяє бути людині слабкою, але, з іншого боку, надихає до сили й ініціативності.
МАРІЯ ВСЯКА
Джерело: Християнин і світ
