” Досить з мене займатися домашніми справами”, – думаю вже вкотре. Адже я не для цього навчаюся, вивчаю мови, маю професійний досвід, щоб “бігати з ганчіркою”. Що змінило моє ставлення?
“Досить з мене займатися домашніми справами”, — думаю, ще раз в цей день, витираючи кухонний лічильник. Паралельно складаю список речей, які ще повинна зробити і ще переконую свою 2,5-річну доньку, яка тягне мою руку, що допоможу їй вирішити головоломку.
Вам знайоме це? Єдине, що врятує мене, щоб не збожеволіти, а навпаки, навіть любити те, що роблю щодня, — це спосіб перегляду всіх цих повсякденних, рутинних дій.
Я ніколи не думала, що скажу це одного дня, але нещодавно я зрозуміла, що бути менеджеркою будинку — це свого роду служіння Богу.
Справді? Серйозно.
Незалежно від того, чи я зараз працюю на роботі, чи ні; чи маю дітей чи ні — я вважаю, що бути менеджером будинку — покликання дане нам, жінкам, Богом. Це вписано в нашу ідентичність. Деякі жінки якось природньо приходять до цього. Для них це очевидно. Для інших — це абсурд, для якого у 21 столітті немає місця.
Я завжди була десь посередині. З одного боку, читаючи Біблію, я знав, що про жінок було написано щось як про берегинь домашнього вогнища (волію називати це менеджментом). З іншого боку, це означало для мене, що жінка повинна бути прибиральницею, а чоловік міг нічого не робити — тож я збунтувалася, і не опинилася в цій ролі. Адже я навчаюся не для того, вивчаю мови, маю професійний досвід, щоб «бігати з ганчіркою по будинку».
Що змінило моє мислення?
1. Я помітила, що це мені вдається. І навіть більше, я навіть це люблю!
Можливо, не постійне прибирання, але догляд за будинком вдається мені природніше, ніж моєму чоловікові. Я більше піклуюся про те, як виглядає наш будинок, що мають їсти діти, який одяг вони носять, чим пригощу наших остей. І я знаю, що я не одна. Більшість із нас, жінок, хочуть жити в затишному місці.
Якимсь чином я можу готувати вечерю, розважати свою старшу дочку і в той же час колисати малечу. З усією повагою до мого чоловіка, який, у свою чергу, має інші таланти — але я ніколи не бачила, щоб він щось таке робив.
Це підтверджує, що це подарунок, який я отримала від Бога і від мене залежить, чи і як я його використовую.
2. Я зрозуміла, що це важлива роль.
Раніше я думала, що бути домашнім менеджером — це просто приготування та прибирання. Але тепер я бачу, що це набагато більше. Я вважаю, що ми маємо величезний вплив на функціонування нашої сім’ї. А також на те, які правила панують вдома. Яка атмосфера панує …
Бо коли ніхто нічого не зможе нічого знайти, ніхто не знатиме, який план дня, хто які має обов’язки тощо, — то значно важче буде досягти спокою і атмосфери радості.
Я бачу, як наш будинок функціонує по-різному — тим більше, коли з’явилися діти — коли я приймаю цю роль і свідомо роблю це — на відміну від того часу, коли я “відмовляюся” від нього, сподіваючись, що все якось вийде…
Я також бачу, як вдома панує зовсім інша атмосфера, коли я приймаю цю роль з радістю і вдячністю, на відміну від часу, коли я озлоблена (знову мушу щось придумати на обід, це прання ніколи не закінчиться!).
3. Бути домашнім менеджером не означає, що я повинна робити все.
Це означає, що я відповідаю за те, як функціонує наш будинок. Але мій чоловік є CEO нашого будинку.
Так само, як наша роль полягає в управлінні будинком, роль наших чоловіків полягає в тому, щоб любити нас (так само, як Христос любить Церкву, а Христос віддав своє життя за церкву!).
Що це означає? Те, що чоловік, який добре виконує свою роль, захоче служити дружині. У цьому світлі все має іншу перспективу. Залежно від ситуації вдома, від того, хто працює в даний момент — разом ми приймаємо рішення, хто повинен це робити. Ми допомагаємо один одному. Ми служимо один одному.
4. Наша спільна мета — це будинок, який працює ефективно.
Будинок, де панують мир і радість. Це мій чоловік як голова нашої сім’ї, який в кінцевому рахунку відповідальний за все, що працює в ній. Якщо він бачить, що я перевантажена, то в його інтересах як CEO нашої сім’ї організувати наші обов’язки, щоб наша сім’я могла функціонувати здоровим чином.
5. Бог ніколи не дає нам завдання, щоб потім залишити нас наодинці з ним
Іноді у мене складається враження, що ми завдаємо більше шкоди, коли намагаємося уникнути свого покликання (це те, що сталося зі мною — тому що я все ще була розчарована тим, що наш будинок і організація сім’ї в хаосі), ніж коли ми його отримуємо і просимо про допомогу, виконувати їх …
А що мені допомагає, коли відчуваю, що втомилася турбуватися про сім’ю?
Якщо й так турбуюся домом, то можу робити це з різним ставленням, як …
Стараюся дивитися на них з цієї точки зору:
Як службу для нашого дому. Як щось, без чогось наша сім’я не зможе добре функціонувати. Як незамінну роль для атмосфери радості і миру, що панує в нашому домі.
Як частина мого покликання.
Ми можемо просити Бога про допомогу.
Так, адже все, що я написав.
Якщо я хочу впливати на атмосферу в моїй сім’ї (і я думаю, що це набагато важливіше, від того, чи є крихти на столі чи ні); якщо я хочу мати більше ніжності, радості і терпіння — я знаю, що можу отримати її тільки від Бога. Мені потрібно провести час із Ним — і цей час має бути пріоритетом на моєму списку справ.
Тільки Він може наповнити моє серце любов’ю, щоб я могла поділитися ним із моєю сім’єю і нехай ця любов відчувається для тих, хто переступає поріг нашого дому…
Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН
