“Ти вільний, і якщо бажаєш загинути – це в твоїй волі”: духовні поради монаха-пустельника

Читай також

  • Миропомазання: що ми повинні знати?
  • Десять порад доброї молитви від владики Венедикта
  • Про Бога і віру – мотиваційні вислови автора “Хронік Нарнії” К. Льюїса
        • “Ти вільний, і якщо бажаєш загинути – це в твоїй волі”: духовні поради монаха-пустельника

          Святий Макарій Великий жив близько 300 року в Єгипті. Його життя як монаха-пустельника було дуже суворим, однак ті істини, які відкрив для нього Господь, збереглись до нас в його творах, не втративши своєї актуальності.

          Нема більшої близькости та взаємности від тієї, яку душа має з Богом, а Бог – з душею. Гос­подь сотворив різні речі: небо і землю, сонце і мі­сяць, води, плодоносні дерева та всякі види тварин. Але в жодному з цих створінь не спочиває Господь. Кожне сотворіння в Його владі, однак не утвердив Він Свого престолу в них, ані спілкування з ними. Зволив перебувати лише в людині, з нею єдиною спілкуватися і в ній спочивати. Чи бачиш у цьому спорідненість Бога з людиною, а людини з Богом?

          Ти вільний, і якщо бажаєш загинути – це в твоїй волі. Хто хоче, той підкоряється Богові, йде дорогою правди й панує над своїми бажаннями, бо ум людський здатний протиборствувати і твердим помислом перемагати порочні потяги й мерзотні пристрасті.

           Світ подібний до багатого чоловіка, який во­лодіє чудовими розкішними будинками, сріблом і золотом, величезною прислугою, але водночас хво­рий та немічний. Уся рідня стоїть над ним, і все ба­гатство її не може визволити його від хвороби. Так і жодна життєва турбота, багатство чи щось інше не вибавить погрузлу в грісі душу од гріха. Тільки єдиний Христос може очистити душу й тіло.

          Як хлібороб, коли йде обробляти землю, по­винен належно одягнутися і знарядитися, так і Христос, Небесний Цар та істинний Звершитель, прийшовши до опустілого від пороків людства, об­лечився у тіло і замість знаряддя поніс хрест. Обро­бив деревом хреста запустілу душу, виполов із неї бур’ян і терня, вимів полову гріха і всі будяки її по­років спалив вогнем. Ще й насадив у ній найпре­красніший духовний сад, який приносить Богові-Владиці солодкі й милі плоди.

          Спасіння душі починається з бажання спастися і твердої рішучости здійснити це в Бозі. Господь звер­шив наше спасіння, все приготував для нього і бажає, щоби кожен спасався. Очікує тільки, аби людина при­ступила і почала боротися за своє спасіння.

          Господь – милосердний і довготерпеливий -чекає нашого навернення і, якщо грішимо, терпля­че очікує нашого покаяння, а коли впадемо, не со­ромиться приймати нас знову, як сказав Пророк: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб’ється з дороги, то не повернеться? (Єрем. 8:4). Як тільки опам’ятаємось, прийнявши благу думку, – негайно звернімся до Бога, шукаймо Його помочі. Він гото­вий спасти нас, чекає лише палкого пориву нашої волі до Нього, благої віри через волевиявлення і старанність. Господь усяке благе діло творить в нас Сам. Тому, позбувшись найменшого упередження, недбалости й лінивства, станьмо мужніми і йдімо вслід за Ним. Не відкладаймо цього з дня на день як недосконалі, бо не знаємо, коли розстанемося з тілом.

          Коли за волею Божою перебуваєш у скорбо­тах, стражданнях і немочах, тоді те, що вважаєш для себе нещастям, служить на користь твоїй душі. Якщо спіткає тебе лихо, то починаєш міркувати так: «Нещасний я у світі, відречусь од нього, буду служити Богові». Дійшовши такої думки, чуєш за­повідь: Продай, що маєш (Мт. 19:21), зненавидь ті­лесне і служи Господу. Тоді почнеш дякувати за своє нещастя в світі, за те, що через такий удар до­лі став послушним Христовій заповіді. Нарешті, якщо частково змінив ти свою думку щодо види­мого й віддалився од світу та тілесного спілкуван­ня, то потрібно тобі також змінитися й умом: ті­лесне мудрування перемінити на небесне. Тоді поч­неш розмірковувати про ту саму почуту заповідь, але не матимеш ще спокою, а тільки журбу й труд здобути те, що почув.

          Як дім, у якому є господар, – затишний, кра­сивий та величний, так і душа, в якій перебуває Владика, наповнюється всякою красою і величчю, бо Господь з духовними скарбами Своїми є її меш­канець і управитель. Але горе тій оселі, в якій нема господаря, бо вона, руйнуючись, пустіє, наповню­ється усякою нечистотою й неладом. Там, як ска­зав Пророк, вселяться струсі й біси (Іс. 13:21), бо в покинутому домі знаходять собі місце дикі кішки, собаки і всяка нечисть. Горе душі, яка не підніметь­ся після свого тяжкого падіння і всередині має тих, що переконують, змушують її перебувати у ворож­нечі з її Женихом, намагаються розбестити її дум­ки, відвернути од Христа.

          Із книжки Святий Макарій Великий. Настанови про християнське життя. Евагрій Понтійський. Настанови про подвижництво/ Пер. з рос. Дам’яна Кічі. – Львів: Місіонер, 2002. – 258 с. ISBN 966-658-006-3

          Підготувала Тетяна Трачук

           

          Читай також

        • Миропомазання: що ми повинні знати?
        • Десять порад доброї молитви від владики Венедикта
        • Про Бога і віру – мотиваційні вислови автора “Хронік Нарнії” К. Льюїса
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Тетяна Трачук
              Учасник команди ДивенСвіт:)

              Leave a Comment