В житті трапляються по-справжньому складні ситуації, коли люди завдають нам болю і не визнають своєї провини, не намагаються попросити пробачення.
Як бути в такій ситуації? Чи варто прощати тим, хто не чекає на прощення?
Загалом, як би це не було складно прийняти, але таке питання для християнина не є добрим, бо передбачає начебто різні сценарії прощення. Насправді ми або прощаємо, або ні, незалежно від того, як поводить себе наш кривдник.
Більше того, саме Ісус закликає прощати люблячи ворогів, підставляючи другу щоку. Саме прощення всупереч усьому – це те, що робить нас подібними до Христа. Чи визнавали свою провину фарисеї разом зі збунтованим натовпом, розпинаючи Ісуса? Ні, але що чинив Спаситель? Молився до Отця за прощення усіх, хто завдає Йому болю.
Так і ми у своїх життєвих ситуаціях маємо рятувальне коло – молитву. І насамперед, що варто зробити – це поговорити з Богом про те, як нам образливо, боляче, важко. Мені болить, Господи! Розповісти і попросити допомоги, а разом із тим і мудрості: як бути у такій ситуації?
Ми можемо просити про допомогу також тих, кого вважаємо своїми наставниками чи провідниками – що вони порадять у тому чи іншому конкретному випадку.
І найголовніше – пам’ятати, що прощаючи ми звільнюємо насамперед своє серце від болю і образи.
Автор: Тетяна Трачук
