Ви замислювались коли-небудь над тим, що керує логікою наших щоденних дій? Того, як ми одягаємось, спілкуємось, як поводимось, чого прагнемо, до чого себе мотивуємо?
Чому ти понад усе на світі хочеш мати останню модель айфону чи пару брендових кросівок? Може тому, що саме такі бачиш у свого кумира-блогера, з яким прокидаєшся та засинаєш? А може тому, що тебе висміють у “модному” колі?
Чому ти мовчиш, коли йдеться про зазіхання на твої права на місці праці? Бо так діє увесь твій колектив?
Чого ти боїшся сказати про свої християнські обов’язки там, де працюєш? Бо що подумають інші?
Чому для тебе такою важливою є думка інших, а не твоя і, що гірше, не Божа?
А тому що від першого гріха, який проник у світ, ми живемо зі зміненими серцями. Бог хотів нас бачити вільними, ми ж від часів Адами і Єви не можемо позбавитись неволі наших пристрастей.
Бажання бути як Бог, жити і мислити незалежно від Бога врешті зробило нас повністю залежними. Насамперед від визнання. З часу першого гріха людина починає шукати визнання насамперед в іншому. Тому ми так сильно залежимо від думок тих, хто нас оточує.
Ми залежні від думки, чи успішні ми в очах інших людей, чи ні. З часом нам вдається розпізнати цю пастку, але потреба в постійних “оплесках” уже не відпускає.
Що ж тоді ми скажемо Господу? “Я знав, що хотів догодити усім навколо більше, ніж Тобі, але вперто продовжував це робити?”.
Лише у Господі наша самодостатність, лише Творець може виповнити ту частинку нашої душі, яка належить Йому. Не слава, не обожнення людей, не постійні овації! Бог!
Тому коли вкотре вирішуємо щось у своєму житті, нехай нашою першою думкою буде: а що про мене подумає Бог? Бо людська думка – це все і ніщо. Людина не має влади судити іншого, лише Бог. Лише Бог знає наші серця і лише Він може позбавити нас постійного страху перед думкою інших, перед необдуманою критикою, яка руйнує, а не будує.
Бог є Любов, а в Любові немає страху. Не біймося бути “не такими”, дивними в людських очах. Не біймося бути самими собою. Біймося бути без Бога.
Ісус – найкращий Вчитель того, як завжди дбати про дотримання волі Отця у своїх вчинках. Це Ісус завжди дивував інших своєю нетиповою поведінкою: вечеряв у митаря, розмовляв з Самарянкою, зцілював у суботу, оправдав спійману на грісі блудницю… Христос не боявся думок інших, бо знав, що виконує волю Божу.
А ми? Маємо відвагу бути подібними до нашого Спасителя?
Автор: Тетяна Трачук
Але і обов’язок християнина дбати за добре ім’я! Лікар дає допуск до роботи чи обмежує, забороняє. Начальник має право не оформити на роботі, дати догану, звільнити. Священник вирішує хто має служити в храмі, чи охрестити дитину, чи дати розгрішення, чи причащати, чи вінчати пару. Лікар, начальник, священник- люди)))