Читаючи Одкровення (грецькою – Апокаліпсис) св. Йоана Богослова, ризикуємо за жахіттями кар для тих, хто не прийняв Доброї Новини Ісуса Христа, та химерними образами не помітити найголовнішого, що нам ця книга несе, – надії на вічне спасіння.
Зосередившись на карах при кінці світу, ми й саму назву книги використовуємо недоречно, так що слово «Апокаліпсис» стає синонімом катастрофи. Тоді, як насправді по-грецьки «αποκαλύπτω» означає «відкривати, виявляти приховане». Тобто Божий задум щодо кожного з нас зокрема та людства загалом. А цей задум, ухвалений у Христі, – доброзичливий (пор. Еф 1,9). З його розпізнанням , щоправда, у нас виникають труднощі. Важко, практично неможливо, нашим обмеженим розумом охопити його безмежжя. Однак найнеобхідніше Бог нам відкриває, зокрема через Святе Письмо, канон якого, власне, і замикає книга Одкровення.
Вона відсилає нас до періоду правління римського імператора Доміціана в кінці І ст., за якого християни зазнавали значних утисків. Тож, аби підбадьорити своїх вірних, заохотити їх до стійкості у вірі, запевнити у перемозі добра над злом, Христос дає апостолу Йоану видіння, яке той потім опише в Одкровенні. Недаремно на слово «перемагати» та похідні від нього натрапляємо в його тексті аж 17 разів. Той, хто з Христом, обов’язково переможе, незалежно від того, які жахіття панують довкола.
А ще Ісус або Агнець, як Його часто називає книга Одкровення, обіцяє сім блаженств – умов, за яких людина пізнає щастя вже тут, на землі, і сповна насолодиться ним, коли настануть небо нове і земля нова (пор. Од 21,1). Ми часто чуємо про блаженства, виголошені Ісусом у Нагірній проповіді, а ці, хоч і не менш важливі, оминають нашу увагу.
Вже в третьому вірші книги чуємо від Ісуса Христа: «Блажен, хто читає, і ті, котрі слухають слів цього пророцтва й додержують написаного в ньому» (Од 1,3), що вказує на важливість книги, якою протягом перших століть християнства через незрозумілі образи незаслужено нехтували. Якщо шукатимемо в ній Бога і того, що Він хоче нам тут і тепер через неї сказати, поглиблюватимемо зв’язок із Ним, а якщо читатимемо як фантастичний екшн, заплутаємось остаточно.
Наступна вказівка на щастя: «Блаженні мертві, що в Господі вмирають віднині» (Од 14,13) продовжує думку апостола Павла: «Коли ми надіємось на Христа лише в цьому житті, то ми – найнещасніші з усіх людей» (1Кр 15,19). Велике щастя жити з Христом у цьому світі, але воно виходить далеко поза земні рамки. Про це пам’ятали переслідувані християни в часі написання Одкровення та під час гонінь в наступних періодах історії, і це давало їм наснагу залишатися вірними до кінця.
Гортаючи далі, бачимо, що «блаженний, хто пильнує і одежу свою береже, щоб не ходив голим і не бачили сорому його» (Од 16,15). Христос впалу під спокусою гріха людину, яка пізнала, що вона нага (пор. Бут 3,7), зодягнув у Себе в Таїнстві Хрещення (пор. Гл 3,27). А оскільки диявол, хоч і зв’язаний на тисячу років (пор. Од 20,2), що символічно означає обмеження його влади від воплочення Божого Сина до Його другого пришестя, все ще ходить навколо нас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти (1Пт 5,8), то Христос закликає нас чувати (Мк 13,37), аби добровільно не ввійти у спокусу (пор. Лк 22,40) і не втратити одежі освячуючої ласки.
Ця одежа, як читаємо в Євангелії, є запорукою нашої участі в бенкеті праведників у Небесному Царстві (Мт 22,1-14), бо «блаженні ті, що на шлюбну вечерю Агнця покликані» (Од 19,9).
І не тільки покликані, а ще й зберегли ласку, дану при Хрещенні, через яке ми поховані з Христом на смерть, щоб, як Він воскрес із мертвих славою Отця, так і ми жили новим життям (пор. Рм 6,4). Тому це Таїнство називається воскресінням першим, а книга Одкровення називає блаженним і святим того, хто одержує участь в ньому (пор. Од 20,6).
Якщо не вдалося цю ласку зберегти, не впадаймо у відчай, бо є безмежне Боже милосердя, і є Таїнство Покаяння, яке допоможе її повернути. «Блаженні ті, котрі одяг свій перуть, щоб було право їм на дерево життя і через брами ввійти в місто» (Од 22,14), себто в Небесне Царство, в новий Єрусалим.
А в нього входять через тісні двері, вузьку дорогу (пор. Мт 7,14) та багато страждань (пор. Ді 14,22). Для християн часів св. Йоана Богослова вони були одні, для нас – інші, але ніхто їх в цьому світі не відміняв. І понад ними стоїть книга Одкровення, яка, хоча й починає з них, однак своїми символами часто нагадує про їхню обмеженість і минущість та завершує обіцянкою перемоги Бога. На противагу їм вона подає безмежність і вічність житла Бога з людьми в новому Єрусалимі (пор. Од 21,3.2), де «смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю» (Од 21,4). «Блажен, хто додержує слів пророцтва книги цієї» (Од 22,7).
