Пропонуємо вам роздумати над повчанням преподобного Авви Доротея про те, чому не варто осуджувати інших.
Чи знаєте ви, який тяжкий гріх осуджувати ближнього? Бо що є тяжчим за це? Що настільки ненавидить Бог? Від чого Він так відвертається? Як і отці сказали, що немає нічого гіршого за осудження.
Однак і до такого великого зла людина приходить через те ж занедбування незначного, як здається. Бо через те, що людина дозволила собі незначне осудження ближнього, через те, що каже: «Що в тому поганого, якщо послухаю, що говорить цей брат? Що поганого, якщо і я скажу одне ось таке-то слово? Що такого, якщо я подивлюся, що буде робити цей брат чи той прочанин?», через оце саме ум починає залишати свої гріхи без уваги й помічати гріхи ближнього.
І через це потім трапляється, що ми осуджуємо, лихословимо, зневажаємо ближніх і, нарешті, падаємо і в те, що осуджуємо. Бо через те, що людина не журиться своїми гріхами «й не оплакує, – як сказали отці, – свого мерця», не може вона досягти успіху ні в чому доброму, а завжди звертає увагу на діла ближнього. А ніщо стільки не гнівить Бога, ніщо так не оголює людину і не призводить до полишення Богом, як лихослів’я, чи осудження, чи зневага ближнього.
Одна ж справа лихословити чи ганити, інша – осуджувати, ще інша – зневажати. Ганити – означає сказати про когось: такий-то збрехав, чи розгнівався, чи вчинив перелюб, чи зробив щось подібне. Ось такий лихословив брата, тобто сказав пристрасно про його прогрішення. А осуджувати – означає сказати: такий-то брехун, гнівливий, розпусник. Ось цей осудив сам стан його душі, виніс присуд про все його життя, кажучи, що він отакий-от, і осудив його, як такого, а це – тяжкий гріх.
Отож чого хочемо ми від нашого ближнього? Чого хочемо від чужого тягаря? Є нам про що журитися, браття! Нехай кожен уважає на себе і свої гріхи. Одному Богові належить влада виправдовувати й засуджувати, оскільки Він знає і душевний стан кожного, і силу, і характер виховання, й обдарування, і будову тіла, і здібності; і відповідно до цього судить кожного, як Він сам Єдиний знає. Бо інакше судить Бог діла єпископа й інакше світського правителя, інакше старого й інакше юного, інакше хворого й інакше здорового. І хто може знати всі ці суди? Лише Єдиний, що створив усіх, усе збудував і все відає.
Підготувала Тетяна Трачук
