У кожного християнина, навіть того, хто дійсно дбає про своє духовне життя, бувають моменти криз.
Всі ми знаємо, що криза – це завжди перехід до вищого рівня, за умови, якщо її прийняти і пережити правильно.
Безліч життєвих ситуацій можуь спровокувати бурі емоцій і розхитати усталені духовні практики. Наприклад, болючі переживання, втрати, хвороба, розчарування, зрада – і так до нескінченності. Все це може всерйоз бути випробуванням для віри, а навіть і початком занепаду.
Вам траплялось колись бачити занедбаний сад? Коли дерева самовільно розростаються, бо їх ніхто не підрізає, всюди бур’яни. Мало естетики, правда? Особливо, якщо у тому саду ви бували за часів його розквіту, коли він був ідеально доглянутий. Або ж бачити покинутий будинок, який став прихистком диких звірів?
Все так само і з нашими душами. Випробування бувають різних масштабів і деякі насправді – надто руйнівні. Коли людина втрачає усталену систему цінностей, коли все, наче мильна бульбашка, висне у повітрі, завжди є два виходи – іти від Бога через образу або до Бога по допомогу.
У переломні миті Господь не закриває своїх вух від нас, Він навпаки хоче почути нас щирих – з болем і слізьми, з претензіями чи навіть з гнівом. А що найчастіше буває в таких ситуаціях? Ми йдемо, ставимо відносини з Богом “на паузу”, не проговорюємо з Ним свого болю, претензій, втрачаємо довіру, врешті, втрачаємо зв’язок.
В таких ситуаціях найчастіше людина занедбує свій обов’язок іти до храму, щоби приймати Святі Тайни. Особливо сповідь, бо саме сповідь передбачає діалог із Богом і відверту розмову з самим собою. А це складно, легше втекти в ілюзорний спокій, ставши “літеплим”. Але тут уже не йдеться про християнство, бо християнин – мусить бути гарячим, точніше – не може бути інакшим, бо переповнений радістю доброї новини Воскресіння.
І що насправді загрозливе у такій ситуації – це те, що “літеплість” – найбільш вигідний стан нашої душі для злого. Тоді совість стає наче приглушена.
От уявіть собі, якщо залишити немитий посуд не на тиждень, не два, а наприклад на рік чи навіть більше? Бруд засохне і в’їсться у посуд настільки, що вичистити його будо дуже складно. І в тому велика небезпека. Якщо ми обираємо тактику втечі від Бога, як і перші люди, намагаємось закритись від Нього, то робимо себе відкритими для диявола через гріхи, які постійно нашаровуватимуться, виглядатимуть майже непомітними, дрібними, незначущими, однак тихо і впевнено роз’їдатимуть душу.
Саме тому не варто відкладати сповідь, якщо є відчуття, що щось не так. Як тільки розумієш, що якась буря охоплює тебе зсередини – іди і проси допомоги у Бога, негайно. Не через тиждень, “щоби розібратися зі своїми думками і емоціями”, бо це – здебільшого хитра пастка.
Ми не в силах зарадити собі у час випробувань так, як це може зробити Господь. Насамперед, коли прийдемо до Нього на щиру розмову із відкритим серцем, розкаяним серцем. Бог чекає нас, особливо коли нам складно, але Він не може насильно пропонувати нам свою підтримку. Вибір завжди за нами.
Автор: Тетяна Трачук
