«Господи! Помилуй його грішного».

Читай також

  • Важливо розпізнати Божий план щодо себе
  • Твоє просвіщення – Христос
  • Куди б я не йшла – Він приходить до мене перший
        • «Господи! Помилуй його грішного».

          В кінці залу очікування грілася старенька. Вся в чорному. Сухенька. Згорблена. Поруч лежить вузлик. У ньому не було їжі – інакше старенька протягом доби торкнулася його хоча б раз.

          Судячи з випираючих кутів вузлика, можна було припустити, що там лежить ікона. Звідти також виднівся кінчик запасної хустки, очевидно, «на смерть». Більше нічого у неї не було.

          Вечоріло. Люди розташовувалися на нічліг, метушилися, розставляли валізи так, щоб застерегти себе від недобрих перехожих.
          А бабуся все не ворушилася.

          Ні, вона не спала. Очі її були відкриті, але байдужі до всього, що відбувалося навколо. Маленькі плечики нерівно здригалися, ніби затискала вона в собі якийсь внутрішній плач. Вона ледь ворушила пальцями і губами, немов хрестила когось в своїй таємній молитві.
          У своїй безпорадності вона не шукала до себе уваги чи співчуття, ні до кого не зверталася і не сходила з місця. Іноді бабуся повертала голову в бік вхідних дверей, а потім, з якимось тяжким смиренням, опускала її вниз. Безнадійно погойдуючись вправо і вліво, вона немов готувала себе до якогось остаточного рішення.

          Пройшла нудна вокзальна ніч.

          Вранці вона сиділа в тій же позі, як і раніше мовчазна і виснажена. Терпляча в своєму стражданні, вона навіть не прилягла на спинку дивана.

          До полудня недалеко від неї розташувалася молода мати з двома дітьми двох і трьох років. Діти возилися, грали, їли і дивилися на бабусю, намагаючись залучити її в свою гру.

          Один із малюків підійшов до неї і доторкнувся пальчиком до поли чорного пальта. Бабуся повернула голову і подивилася так здивовано, ніби вона вперше побачила цей світ. Цей дотик повернув її до життя, очі її зажевріли і посміхнулися, а рука ніжно торкнулася лляного волоссячка.

          Жінка потягнулася до дитини, щоб витерти носик і, помітивши очікуючий погляд бабусі, звернений до дверей, запитала її:

          «Мамо, а кого ви чекаєте? У скільки ваш поїзд?»

          Стареньку питання застало зненацька. Вона зніяковіла, заметушилася, не знаючи, куди подітися, зітхнула глибоко і ніби виштовхнула пошепки з себе страшну відповідь:

          «Донечко, немає у мене поїзда!».

          І ще нижче зігнулася.

          Сусідка з дітьми зрозуміла, що тут щось не гаразд. Вона посунулася, співчутливо нахилилася до бабусі, обняла її, і благально попросила:

          «Мамо, скажіть, що з вами?! Ну, скажіть! Скажіть мені, мамо, – знову і знову зверталася вона до бабусі. – Мамо, ви їсти хочете? Візьміть!»

          І вона простягнула їй варену картоплину. І тут же, не питаючи її згоди, загорнула її в свою пухнасту шаль. Малюк теж простягнув їй свій обмусоленний шматочок і пробелькотів:

          «Їж, баба».

          Та обняла дитину і притиснула його шматочок до губ.

          «Спасибі, дитинко», – простогнала вона.

          У старенької ледь не виступити сльози і спазмувало в горлі… Але раптом в ній щось назріло і прорвалося таке потужне й сильне, що вихлюпнуло її гірку біду в цей величезний вокзальний простір:

          «Господи! Прости його!» – зойкнула вона і стиснулася в маленький клубочок, закривши обличчя руками.

          Голосила, голосила погойдуючись:

          «Синочку, синочку … Дорогий … Єдиний … Ненаглядний … Сонечко моє літнє … Горобчик мій невгамовний. … Привів… Залишив».

          Вона помовчала і, перехрестившись, сказала:

          «Господи! Помилуй його грішного».

          І не було у неї більше сил ні говорити, ні плакати від безвиході, яка її спіткала.

          «Дітки, тримайтеся за бабусю», – крикнула жінка і кинулася до каси.

          «Люди добрі! Допоможіть! Мені потрібен квиток! Стареньку он ту забрати, – показувала вона в кінець залу. – Мамою вона мені буде! Поїзд у мене зараз!».

          Вони виходили на посадку, і весь вокзал проводжав їх вологими поглядами.

          «Ну ось, дітки, маму я свою знайшла, а ви – бабусю», – сяючи від радості, тлумачила вона дітлахам.

          Господи прости і помилуй…

          Джерело

          Читай також

        • Важливо розпізнати Божий план щодо себе
        • Твоє просвіщення – Христос
        • Куди б я не йшла – Він приходить до мене перший
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.