Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці

Читай також

  • Духовна боротьба, терпіння Йоакима й Анни в кінці життя принесли великий плід – народилася Матір Божого Сина
  • Апостольське повчання про набожність до Діви Марії
  • 7 серпня – успіння святої Анни, матері Пресвятої Богородиці
        • Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці

          к. 8, 16-21.
          Усю надію мою на Тебе покладаю, Мати Божа

          Сьогоднішнє свято Непорочного Зачаття Богородиці повертає нас думкою до початків історії світу. Внаслідок первородного гріха, спокуси на дешеве щастя, людина прирекла себе важкою працею забезпечувати своє життя, різні життєві потреби. За весь цей час земної цивілізації життя людей значно змінилося. Відбувся значний науковий і технічний прогрес. Людство створило від простої до складної техніки, так, що можна за короткий час дістатися з одного континенту на інший, за хвилини передати інформацію, літати в космос, полегшила умови праці. Людина вивчила багато явищ природи, навчилася досліджувати найменші молекули, лікувати колись невиліковні і смертельні хвороби, бурити глибокі свердловини в землі і добувати корисні копалини. З допомогою сучасної техніки людина навчилася до певної міри контролювати світ природи, змінювати його.

          Але не зважаючи на ці досягнення наукові і технічні, людина залишилась такою самою: слабкою, хворобливою, смертельною, часто не здатною змінити себе, своє життя, людські стосунки. Людей і надалі дотикають нові хвороби, природні катаклізми, конфлікти неправди, несправедливості, гніву, образи. В цьому становищі людям бракує духа надії, впевненості на кращу атмосферу життя, що щось в житті можна все ж таки змінити на краще.

          Повчальним для нас є приклад Йоакима і Анни. Вони вели праведне життя, але жили у самоті, бо не мали дітей. Молилися і жили надією на Божу поміч аж до старості. І навіть у старості, вони не втрачали надії на Божу поміч і очікували її до кінця свого життя, що Бог дасть їм спадкоємство – дитину. Надія на Бога і довір’я його волі постійною молитвою ставали для них надійною основою сенсу життя.

          Надія Йоакима і Анни на Боже милосердя стала основою надії для нас. Приклад їхнього життя навчає нас, що не залежно від обставин життя і наших можливостей, у нас зажди залишається надія на Божу поміч і опіку, на його батьківське милосердя. Божа всемогутність завжди більша за наші людські можливості і обмеження. У цьому запевнює нас Архангел Гавриїл у день благовіщення Діві Марії: „Нічого бо немає неможливого в Бога” (Лк. 1, 37). Те, що ми не можемо змінити, вирішити самі, є під силу Богові, якщо не будемо переставати молитися і з надією просити Бога про допомогу і довіряти його всемогутності і милосердю. Якщо Бог вислухав молитви Йоакима і Анни і дав їм у глибокій старості дитину, то не відмовить своєї допомоги і нам. Тільки треба мати тверду надію і з терпеливістю очікувати її здійснення.

          Найбільшим прикладом надії є сама Богородиця. Хоч була непорочно зачата, вільна від гріхів і повна ласки, Вона не переставала покладати у житті надію на Бога і довіряти своє життя його опіці і милосердю. Адже вся її святість не є її заслугою, а дією Божої ласки і плодом Святого Духа. А всі ці ласки і дари Марія зберегла і примножила, поглибила своєю постійною надією на Бога. Вона все переживала з Богом і у всьому бачила присутність і дію Бога. Подія непорочного зачаття Пречистої Діви Марії стала також пророчим знаком, передвісником про звільнення усього людського роду з-під влади гріха і смерті.

          Біля підніжжя високих гір у невеликому будинку проживала мала дівчина Ганнуся. Хоч її старший брат і батько були не віруючими, мала Ганнуся була великою шанувальницею Пречистої Діви Марії, а цю любов їй прищепила її побожна мама, якої вже не було в живих. Ця побожна мама навчила свою доню складати рученята до молитви, вимовляти святі імена Ісуса та Марії. Навчила її також багато молитов і прищепила у її дитячому серці любов до Пресвятої Богородиці. А коли ця хвора мати вже мала помирати, покликала доню до себе, поцілувала її в останній раз, поблагословила і пошепки промовила: „Ганнусю, люба моя дитино, я помираю, а тебе віддаю під опіку Пречистої Діви Марії. Вона від сьогодні буде для тебе Матір’ю, якщо ти будеш добра і побожна. Я залишаю тобі свою вервицю, на якій я часто молилася за тебе, а тепер ти відмовляй молитви на ній за мене”.

          Голос умираючої матері щораз слабшав, але набравшись останніх сил, ще тихенько промовила: „Ганнусю, молися також за свого батька і люби його, хоч він не віруючий”.

          Всі тягарі і прикрощі Ганнуся зносила тихо і покірно, а коли наступали дуже важкі хвилини, шукала помочі у щирій молитві до Небесної Матінки. Через кілька років Ганнуся важко захворіла на тиф і померла. Після її смерті батько взяв із її рук вервицю, щоб тепер собі молитися за свою жінку і донечку. Він жив ще декілька років, а одного разу знайшли його мертве тіло у придорожній каплиці перед образом Пречистої Діви Марії, до Якої він часто молився в останні дні свого життя.

          У свято її Непорочного Зачаття просімо про дар твердої надії і терпеливості у різних обставинах життя, пам’ятати, що Бог завжди є з нами і провадить нас до щастя, якщо довіримося його Божій мудрості і милосердю, батьківській любові. Нехай Боже благословення сповнить нашу надію на Бога.

          Амінь.

          о. Михайло Чижович, редемпторист

          Читай також

        • Духовна боротьба, терпіння Йоакима й Анни в кінці життя принесли великий плід – народилася Матір Божого Сина
        • Апостольське повчання про набожність до Діви Марії
        • 7 серпня – успіння святої Анни, матері Пресвятої Богородиці
          • Оціни

            [ratemypost]