Думав про стайню, в якій воплотився предвічний Бог. Думав про жолоб, в який Він поклався… Думав про тваринок, які зігрівали Його своїм диханням… Думав про сіно замість пеленок і підгузників… Думав про трьох Царів, які прийшли з краю світу і про нещасних пастухів, що пасли в полі стада…
(Як і одні так і другі, напевне, з трепетом, з боязню, точно з нерозумінням до кінця що відбувається і Хто перед ними… )
А ще, напевне, не знали, як мають поводитися…
Ооо! Ми теж часто не знаємо, як маємо поводитися перед Богом… «Граємо ролі»…
А свято Різдва власне хоче нас навчити, щоб ми були перед Богом прості і щирі… Простота і правда…
Бог став людиною, щоб бути ближче до нас…
Став дитинкою, щоб ми Його не боялися…
Але найбільше я думав про почуття Йосифа і Марії…
Якось мені стало їх дуже шкода…
Я їх пошкодував за те, через що вони самі, думаю, були дуже щасливі…
Мені стало їх шкода, що вони були відкинені і неприйняті усіма… Їхні потрби і прохання – були не зрозумілі іншим…
Але Вони дали собі раду… Бог подбав про них…
І ні стайня, ні жолоб, ні сіно, ні сморід тварин, ні … – не було для них проблємою! Вони були щасливі у всьому тому!
Бо народжене Дитя – було причиною їхньої радості, щастя і змісту життя…
Воно переінакшило їх життя! Воно наповнило їх життя сенсом на подальше існування… і попередньому їх існуванню теж надало сенсу!
…
І тоді, серед ночі, мені захотілося помолитися за усі молоді сімейства…
За тих, які не знають до кінця як правильно бути, які не мають де
бути… Які критиковані і піддані провокаціям і випробуванням лишити
одне одного… (Йосиф теж хотів лишити Марію)…
Але які не
піддаються! Які сваряться, але миряться! Які позичають, але віддають!
Які ображають, але вибачаються… Які задають питання і чекають
відповідей…
Які любляться…
У цьому Різдві хочу молитися за всі родини на світі!
Веселого нам Різдва!
