Для нас, християн, часто постає дилема між тим, щоб молитися і між тим, щоб щось робити. Ми самі собі можемо закидати й інші нам, що ми нічого не робимо. Іноді час в молитві сприймаємо, як змарнований час, бо, вважаємо, що за той період можемо щось добре зробити. Але що?
Здавалося б, скільки в житті ми робимо добра. А потім з’ясовується, що воно не було потрібне ні Богові, ні нам, ні людям. Тому можемо думати, що щось є добре, але воно не є правдивим добром. Це нам на той момент виглядало добром. Та потім з’ясовується, що ми витратили час, здоров’я, гроші і нікому це не було потрібне.
Тому молитва ― це час, коли ми пізнаємо, що є правдивим добром для Бога, для нас , і для людей. У молитві ми розпізнаємо Божу волю, а Він знає, що для нас є найкраще. Тож час на молитву ― це ніколи не втрачений час, а ― найважливіший.
Бо в молитві ми розпізнаємо, як реалізовуємо своє життя. Саме молитва дає нам світло для розуміння того, що маємо робити. А не просто займатися тими чи іншими справами.
Папа Пій ХІІ говорив про єресь активізму. Ми хочемо бути активними. Та наша активність повинна випливати з молитви. І в той час, коли не знаємо, як діяти ― молімося. Молитву і працю, молитву і діяльність ніколи не можна протиставляти один одному. Та коли дивитися на наше життя, ми достатньо багато працюємо. Впродовж дня, тижня, місяця, року ми багато часу проводимо в роботі, але дуже мало в молитві. Та саме молитва дає нам можливість розпізнавати, яку саме працю маємо виконувати, чого Бог очікує від саме в цей момент життя.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
