В умовах карантину, в яких всі ми зараз знаходимось, слід обов’язково дбати про своє здоров’я та здоров’я інших. Коли неможливо бути фізично присутнім на Літургії можна скористати з ласки Духовного Причастя.
Під духовним причастям ми розуміємо єднання людської душі з Богом у Пресвятій Трійці. Воно засноване на обітниці Господа: «Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе»(Ів 14,21); «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло»(Ів 14.23).
Апостоли розуміли ці слова як можливість особистого єднання з Господом у власному серці. Ось чому святий Петро писав: «Господа Христа святіть у ваших серцях» (1 Петр 3,15).
У Середні віки також склалося переконання, що Господь, Який приходить до нас у Таїнстві Євхаристії, залишається в нас духовно навіть коли закінчується Його матеріальна присутність в частинках Пресвятих дарів. Про це, наприклад, пише святий Бонавентура.
Про духовне причастя згадує Тридентский собор. Згідно розумінню духовного причастя, яке тоді склалося, воно означає не тільки єднання з трьома Божественними іпостасями, але і єднання з душею Ісуса, тобто з компонентом Його людського єства. Таким чином, духовне причастя означає оживлення присутності Ісуса в нашій душі, подібно до Євхаристійного причастя.
Але, зрозуміло, духовне причастя не є Таїнством. Якщо Євхаристійне причастя можна приймати тільки в стані благодаті, тобто після сповіді з тяжких гріхів, то духовне причастя можливе для всіх. Воно може стати знаком благодаті для тих, хто не може приступати до Таїнства, але бажає з’єднатися з Ісусом Христом, молячись про дар покаяння і навернення.
Духовне причастя можна здійснювати завжди і всюди, і полягає воно в молитовному настрої душі до справжнього єднання думок і почуттів з Господом. Тоді воно приносить духовні плоди. Найкраще здійснювати духовне причастя разом зі слуханням Слова Божого, разом з духовними роздумами. Духовне причастя можна приймати за допомогою особливих молитовних формулювань, але в духовних роздумах і спогляданні Ісуса Христа в Пресвятих Дарах воно здійснюється і без додаткових слів. Духовне причастя відбувається, наприклад, під час Євхаристійного благословення.
У сучасних документах Учительства Церкви про духовне причастя згадується в контексті Таїнства Шлюбу. У 1994 році Конгрегація віровчення оприлюднила Послання католицьким єпископам з питання причащання розлучених, які вступили у нові зв’язки. Його положення діють донині. Зокрема, в 6 параграфі цього документа, який в свою чергу посилається на інші документи тієї ж Конгрегації, рекомендується розлученим, які вступили в новий цивільний шлюб, слідувати практиці духовного причастя, оскільки, як відомо, повторний шлюб в такому випадку недійсний, і ці особи відлучають себе від Євхаристійного причастя.
Як приклад духовного причастя можемо привести практику, що склалася під час Літургії в прямому ефірі радіо Ватикану. У цій Літургії приймають духовну участь численні вірні, що з тієї чи іншої причини не можуть приступати до Таїнства Євхаристії. Причина може полягати не тільки в смертних невисповіданих гріхах, а й в інших перешкодах, таких як елементарна відсутність священиків. Існує, наприклад, наступне формулювання духовного причастя:
«Ісусе, вірую, що Ти – в Пресвятих Дарах.
Ісусе, люблю Тебе понад усе і бажаю Тебе всією душею.
Я не можу зараз прийняти Тебе таємниче, прийди в моє серце хоча б духовно. Ісусе, обіймаю Тебе, не дай мені ніколи розлучитися з Тобою.
Ісусе, моє благо, моя ніжна любов, поклоняюся Тобі кожну мить;
Ісусе, Спасителю мій, благослови мою душу».
