У період поширення небезпечної недуги, та оголошеного карантину Фестиваль «Вітер На-Дії» хоче стати ближчим до молоді та підтримати молодих людей. Цього разу Наталка Ільчишин ― психологиня, психотерапевтка, викладачка психології УКУ, а також авторка декількох навчальних курсів для наречених та сімей поділилася порадами про стосунки в подружжі, між батьками та дітьми в карантинній реальності, адже тепер багато часу доводиться проводити разом. Випробування це чи нагода?
В час карантину стосунки для багатьох сімей перетворилися на зону турбулентності.
Зараз багато скарг на зростання рівня насильства в сім’ях ― і фізичного, і емоційного. Карантин ― це кризовий час, коли ми не чуємося в безпеці, коли не відчуваємо комфорту, тож проявляються тонкі місця. Якщо до того були проблеми, то під час карантину вони поглибляться. Хоча цей період може бути можливістю для вирішення цих проблем.
Я найбільше вболіваю за сімейні пари. Адже, якщо вони приходять то психолога, то, зрозуміло, що в них не все гаразд у стосунках. Коли в щоденному житті вони мають можливість побути окремо, то мають більше шансів досягти порозуміння. Якщо пари в кризі, то на одній території зробити це складніше.
Які проблеми постають перед подружжям?
Насправді, це проблеми, які проявляються не лише в час карантину, а й в щоденному житті. Передовсім це труднощі спілкування, коли не розмовляють між собою, не вміють домовитися. В період карантину вони (труднощі) поглибляться.
Ця ситуація незвична не лише для нас, а й увесь світ зупинився. Ми не проводимо зазвичай стільки часу разом, бо чимось заняті. І переважно збираємося вдома на короткий час. Довше разом буваємо лише у час відпустки (тому часто в перші дні спільного відпочинку відчуваємо певне напруження).
Наше активне життя зазвичай проходить поза домом. Зараз наша спільна відпустка затягнулася.
Чому так складно людям бути разом?
Стосунки ― це робота. Ми багато працюємо, займаємося вихованням дітей, маємо хатні обов’язки і стосунки ― це те, в чому хочемо розслабитися. А виявляється, що тут теж треба працювати. Це те, на що зазвичай залишається найменше ресурсу.
Що потрібно знати про потреби один одного?
У соціальних мережах зараз поширюють ролик про те, як чоловіки та жінки по-різному реагують на карантин. Чому це так? Бо кожен із нас має свої потреби ― ми всі дуже різні.
Наприклад, у моїй сім’ї дещо інша ситуація, можна сказати що ми з чоловіком помінялися ролями. Я, мабуть, настільки багато говорю на роботі, що вдома вже не хочу розмовляти, а він від цього страждає.
Варто говорити про те, що кожен має свої потреби і ми різні в цьому. Хтось отримує задоволення, що може бути на робочій зустрічі в піжамі, а комусь страшенно бракує можливості вийти з дому, поспілкуватися з друзями, змінити оточення. Для інтровертів цей період ― прекрасний.
Як втримувати рамки користування гаджетами?
Це багатошарове питання. Я деяким батькам раджу навіть на якийсь час давати гаджет дитині, щоб вони мали можливість знайти час на себе, щоб наповнилися особистим ресурсом.
Можна зайняти жорстку позицію і не давати гаджетів чи не дозволяти дивитися фільми, та якщо не маю ресурсу, щоб взаємодіяти з дитиною, то тим, що підвищую голос чи неадекватно реагую на дії дитини, завдаю більшої шкоди. Очевидно, не йдеться про те, що дати гаджет зранку і забрати ввечері. Встановлюйте ті правила, яких самі готові дотримуватися. Якщо батьки в цей час можуть зробити власні справи, почитати чи в якийсь спосіб наповнитися ресурсом ― це прийнятний варіант.
Як справлятися батькам дошкільнят, яких складно тримати вдома на карантині?
Активність дітей не можна обмежувати, бо це ― потреба їх розвитку. Мої діти активні, особливо під вечір. В молодшого сина ввечері “марафон” і він починає бігати. До честі моїх сусідів, за час карантину вони жодного разу не звернули уваги на це. Якщо нема можливості вдома давати дитині звільнитися від такої енергії, то треба шукати варіанти поза домом. Можливо, зранку чи під вечір варто виходити на вулицю.
Цей період ― дуже класний час, щоб тренувати власну гнучкість. Можемо спробувати нові способи, інші варіанти. Звичайно, часом йде все шкереберть, тож не варто очікувати, що все буде ідеально, а пробувати різні варіанти, які найкраще функціонуватимуть для вашої сім’ї.
Як з дітьми говорити про карантин? З якого віку?
Однозначно варто говорити. Видавництво «Артбукс» має в безкоштовному варіанті книжку «Коронавірус», де добре пояснено, що зараз відбувається і чому саме так, що буде далі, що з цим робити.
Мій наймолодший п’ятирічний син перші тижні дуже радів, що має такі довгі канікули. Та зараз навіть він говорить про те, як його друзі поживають, як буде добре, коли вони зустрінуться. Тому про це треба говорити.
Якщо ситуація в подружжі дуже загострена?
Вони мають дати собі відповідь, чи хочуть бути разом, не залежно від карантину. Та оптимально ― не доводити до такого стану. Ми відкладаємо вирішення проблем на потім і багато пар приходять на тому етапі, коли допомогти вже неможливо.
Якщо говоримо про пару, яка не звертається до психолога, а стосунки руйнуються, то найкраще ― зробити перерву в стосунках.
Які тривожні дзвоники, що йде щось не так?
Внутрішнє роздратування, коли бачиш партнера чи партнерку. Реакція на слова. Небажання комунікувати. Це ті ознаки, які свідчать, що щось негаразд.
Але у стосунках ми поводимося дуже по-різному. Іншими ознаками (того, що щось негаразд) можуть бути надмірні докори, претензії, коментарі з приводу дій іншої особи. Це теж свідчить про те, що в пари виникли проблеми. Хтось із партнерів відчуває, що його потреби незадоволені. Стосунки є тим ресурсом, який нас тримає. Якщо нема відчуття безпеки в сім’ї, то це викликає внутрішню напругу. І це викликає бажання знайти когось, хто зможе нас заспокоїти.
Що спричиняє проблему комунікації в сім’ї?
Середньостатистична сім’я спілкується 14 хвилин на день. Очевидно, що цього часу недостатньо, щоб це спілкування було наповненням для подружжя.
Спілкування потребує певних обставин, ситуацій, часу, місця. І якщо немає такої звички, то складно це зробити. Маємо відчувати потребу спілкуватися. А також розуміти, що мати потреби ― це нормально і що мій партнер має відмінні від моїх потреби. Ми зазвичай звикли давати іншим те, що самі потребуємо, бо це легко робити. А в стосунках партнер потребує чогось іншого і це вимагає від насдодаткових зусиль.
Якісне спілкування ― це коли партнери можуть говорити про свої справжні почуття і переживання. Коли ми не боїмося бути вразливими ― бо це означає відкритість і нашу слабкість. А ми це робимо лише тоді, коли впевнені в людині. Це означає, що в стосунках все добре.
Справа не в кількості, а в якості проведеного часу.
Як зміцнити фундамент сім’ї?
Я 12 років працювала з нареченими. І коли казала їм на передподружніх науках, що шлюб ― це щоденна робота, то вони не вірили, казали, що в них все буде добре.
Коли на першому етапі в нас все добре, ми не сприймаємо це як роботу. Нам це подобається. А коли починаємо жити щоденним життям, це затирає наші почуття. Тут важливо додати інерції цьому механізмові через виконання простих, але дуже важливих дій ― якісь справи, які робимо разом, якісь дрібнички один для одного. Це маленькі нитки, які зшивають нас. І дуже важливо, коли пара має такі домашні ритуали.
Що передбачає робота в подружжі?
План щоденних справ і на триваліший час. Подружжя, особливо з дітьми, потребує часу для себе. І якщо його не планувати, то очікувати, що він з’явиться сам ― це мати ілюзію.
Варто хоча б раз на три місяці мати можливість організувати вихідні лише для двох, без сторонніх факторів ( і це не лише діти, а й робота, хобі, друзі ― все, що порушує кордони сім’ї). Якщо ми зробимо собі це за правило, це буде внеском у наші стосунки. Кожна пара має сама визначити, що для них є джерелом відновлення стосунків.
Що штовхає до розлучень?
Знаю, що в Америці та Європі (дані опитувань сімейних консультантів)проблема номер один ― це проблема спілкування, а також зради, розходження в принципах виховання дітей, фінансові питання.
Цікаво, що останнім часом в мене з’являється багато запитів від молодих пар, які, одружуючись в досить ранньому віці, сприймають розлучення досить легко ― як спосіб вирішити першу проблему, яка виникає.
В Україні статистика розлучень молодих сімей ― одна з найвищих у світі. 62% сімей розлучаються в перші три роки після одруження (дані Міністерства соціальної політики України)
Як використати цей час із користю?
Цей момент, як кожна криза, має свої обмеження і свої можливості. Якщо раніше нам бракувало часу, щоб побути разом, то зараз є шанс набутися разом. Якщо не вдавалося домовитися, бо відволікали різні обов’язки, то зараз ми на одному кораблі і нема куди втікати, то можемо шукати способи, щоб домовитися, почути один одного.
Треба розуміти, що подружжя ― це компроміс. І питання, наскільки ми хочемо цього. Це теж непросто, бо в усьому є межа. В подружжі ми маємо бути спільні у важливих для нас моментах ― там, де не готові поступитися. А в усіх інших ситуаціях, які стають причиною конфліктів, маємо розуміти, де наша межа компромісу. Важливо, щоб цей компроміс не був вибором лише однієї особи, бо цей ресурс завершиться.
Поєднання – спільні цінності і взаємна любов ― це ті фактори, які найважливіші для щасливого подружжя. І важливе власне поєднання цих факторів.
Якщо нема спільних цінностей, то добре тренувати вміння домовлятися в тих моментах, які їх об’єднують.
Якими мають бути принципи, щоб шлюб не зазнав невдачі?
Приймати це рішення, коли людина готова до шлюбу. А багато молоді не знають, як відповісти на це питання. Тож багато пар випробовують один одного і просто живуть без шлюбу. Та це ― нога в дверях. Якщо внутрішньо не маємо певності, що нам вдасться щось в цих стосунках, то шукаємо варіант відступу. Коли ми готові взяти на себе відповідальність, то розуміємо, що це на все життя.
Та питання, як зрозуміти, що ми готові до цього. Перш за все треба починати зі себе. Стосунки з іншими починаються зі стосунками зі собою. Якщо я вмію взаємодіяти зі собою, то це добрий фундамент, щоб будувати стосунки з іншими.
Ми усі потребуємо стосунків, де би чулися потрібними, важливими, цінними, унікальними. Коли маємо певність, що можемо розраховувати на цю людину. Що можемо попросити про допомогу і отримати її. Та наш досвід, в кожного він свій, часто стримує нас. Страх дуже сильно впливає. Біль, який завдає емоційна рана, нічим не відрізняється від фізичного болю. Тому ми шукатимемо способи будь-яким чином уникнути цього болю.
Як бути в ресурсному стані в час карантину?
Важливим є зрозуміти, що ми не мусимо всі справи робити разом. Ще один важливий момент ― особистий простір і особистий час. Зараз це складно організувати. Особливо, коли нема окремих кімнат для кожного члена сім’ї. Та нехай це буде простір, який використовує кожен лише частину дня.
Коли закінчиться карантин, раджу парамразом сходити на виставу «Про що мовчать чоловіки», яка в Першому театрі час до часу є в репертуарі. Це сеанс подружньої психотерапії. Бо коли весь зал регоче з одного й того ж, то стає зрозуміло, що це не лише в тебе такі проблеми.
Про особистий час.Важливо, щоб це був час, коли можемо робити, що хочемо, і не чуємо докорів.
Ще важливий момент ― дбати про власні потреби, пам’ятаючи про потреби інших. Кожен із нас в різний спосіб дає собі раду з цією ситуацією. І це може викликати дуже різні емоції.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
