Франческо Арменті “Пишу тобі… Відкриті листи до постатей Святого Письма”. Сторінки цієї книжки наповнюють біблійні постаті: Єлисавета, Іван Хреститель, Марія, Йосиф, апостол Петро…, але також і Понтій Пилат, Ірод, добрий розбійник…
Листи до цих біблійних персонажів, що супроводжували Ісуса Христа в Його земному житті – від народження у Вифлеємському вертепі до Його смерти на Голгофі й Воскресіння – допоможуть читачеві наново пережити найбільш значущі події Євангелія і зазирнути всередину себе, щоби ще більше відкрити серце на прийняття Доброї Новини.
Дорогий Йосифе,
Сину Давида, я не зміг опиратися спокусі написати тобі, бо знаю, що багато хто, особливо в Різдво, приділяють більше уваги Дитятку Ісусові чи твоїй нареченій Марії, ніж тобі. Навіть коли ти в Євангеліях виступаєш як майже прихована фігура, ти зробив великий внесок у відкуплення людства. Твоя роль була мовчазною, але не другорядною. Твоє свідчення просвітило і продовжує просвічувати історію.
Дорогий Йосифе, твоя прихованість змушує нас думати і допомагає нам бути «у більшій мірі людьми», зануреними в дійсність, де голосні розмови і шум нашої різнобічної діяльности забирають час у тиші і в роздумів. Бідою сучасної людини власне і є неспроможність зупинитися й роздумувати над таємницею «буття та існування». Ми надто переймаємося іншими речами, які мало або й зовсім не дотичні до нашої людської природи.
Дорогий тесле з Назарету, багато хто вважає тебе «великим забутим» історії спасення, адже ти завжди діяв, не шукаючи амбіцій і перших ролей. Бог не любить гонитви за першими місцями, за ролями для зміни історії, інакше Він би не вибрав тебе і Марію для того, щоб створити Собі історію. Він вибрав вашу родину, щоб Ісус народився в простоті, без зайвого шуму. Богу подобається любов людей у буденності, у щоденних турботах, у праці, без етикету й умовностей.
Дорогий Йосифе, читаючи Євангеліє, мене вразила твоя любов до Марії: навіть не розуміючи достоту Божий план, ти прийняв її у своєму домі й одружився, дотримуючись божественного проекту, котрий мав у ній сповнитися. Жити з Марією, тією, що в чудесний спосіб народила Сина Божого, поважати її особливість, осягнути тайну, яка втілювалася в ній, було, звісно ж, непросто, але ти отримав силу і мужність від Бога, що діяв також і в тобі.
Ти є зразковим чоловіком, і сучасні чоловіки повинні брати приклад із твого подружнього життя. Сьогодні є багато подружжів, що перебувають у кризі, багато нещасливих шлюбів, сімей, які руйнуються. Але навіть християнські подруги насилу розуміють, що означає обрати «шлюб у Христі», що означає бути домашньою Церквою, де любов між подругами переживається також і через свідчення милосердя до інших. Як багато місця у своїй сім’ї ми виділяємо для молитви? Як ми проявляємо гостинність, солідарність, відкритість до страждань інших людей?
Твоя сім’я, дорогий Йосифе, стала святою не лише через перебування там Бога, Який став людиною, але також і тому, що ваш дім виявився домом любови, місцем, де ви дозволили тайні Божого воплочення сформувати вас. Це не Ісус освятив вас, але ваше «так» у відповідь на божественний план.
Я часто думаю над твоєю найбільш особливою роллю батька Ісуса. Коли тебе називають «названим батьком», це означає не другорядність твого завдання, але натомість великі плани Бога щодо тебе допомогти Богу стати справжньою людиною і справжнім знавцем людськости.
Твоя роль «батька» випливала з того, що ти був «праведною людиною», не стільки перед лицем світу, скільки перед Богом. Тому ти зміг навчити Ісуса простих речей, самопожертві, праці, прищепив Йому правдиві життєві цінності, повагу до інших, щедрість, дотримання релігійних приписів, розповідаючи Йому про Авраама, Ісаака, Якова, Мойсея… Ти сам у своєму житті свідчив про ці речі. Але як багато зараз є батьків, вчителів, які не заслуговують на довіру?
Ми обманюємо себе, намагаючись навчати лише за допомогою слів. Як можна претендувати на роль добрих батьків, якщо по-справжньому не любити, якщо вдень уникати сплати податків, недоплачувати робітникам, а ввечері за столом, коментуючи теленовини, говорити з сином про чесність? Неможливо несподівано стати вчителем, педагогічний процес є не набором академічних понять, авторитарних стратегій, патерналістських промов, питань і відповідей, але є тією силою любови, яку конечно необхідно втілити у свідчення на власному прикладі.
Наші діти не хочуть багатослівних татів чи мам, але хочуть тих, що навчать їх любити. Як ми можемо завоювати довіру наших дітей, дорогий Йосифе, коли плутаємо добро з пороками («моїй дитині не повинно нічого бракувати…»), авторитетність – із вседозволеністю, вартості – із зайвими речами, любов – із намаганням легко виправдовувати будь-які вчинки? Скільки разів ви з Марією Ісусові, Який був «вам слухняний», казали «так», а скільки разів «ні»? Допоможи нашим татам стати правдивими і гідними довіри вихователями, бо світ потребує справжніх чоловіків.
Дорогий Йосифе, ти навчив Ісуса фаху столяра. Навіть у цьому Бог бажав упокоритися: Він міг обрати за батька якогось управителя, більш заможного і більш соціяльно впливового. Натомість Він обрав робітника, надав перевагу тому, щоб Його знали як «сина теслі», щоби пережити нужду, приниження і, у той же час, прості радості та правдиві вартості простих людей.
Я не знаю, чи колись ти залишався без роботи, чи ти відчував на своїй шкірі непевність у майбутньому, у завтрашньому дні, приниження від відчуття непотрібности, гнів на тих, хто вижив тебе з робочого місця завдяки протекції. У будь-якому разі я впевнений: ти можеш зрозуміти всіх безробітних, котрі переживатимуть Різдво з тривогою за завтрашній непевний день. Прошу тебе, зроби так, аби кожен відчував тепло надії, радість оптимізму, мужність перед лицем кращого майбутнього. Допоможи нам зрозуміти: ці обставини є не нещастям чи, ще гірше, «Божою карою», але наслідком нашого егоїзму, нашої розкоші, нашої байдужости.
Буде багато тих, хто зустріне Різдвяний вертеп із тривогою перед втратою робочого місця. Всели в них, дорогий Йосифе, ці слова надії: «Кожен ранок – це цілий день, який ми отримуємо від Бога. Бог нам дає день, який Він сам приготував для нас. У ньому немає нічого зайвого і нічого «недовершеного», нічого байдужого і нічого непотрібного. Це є шедевр дня, що приходить до нас і просить прожити його. Ми розглядаємо його як сторінку нашого календаря, позначеного числом і місяцем. Ми його дуже легко сприймаємо, як аркуш паперу. Якби ж ми могли перекопати весь світ і побачити, яким чином із глибини століть народжується цей день, ми б усвідомили цінність єдиного людського дня» (М. Дельбрель).
