Пишу тобі… Дорогі Симеоне та Анно, вчителі чекання

Читай також

  • Чому ми не пам’ятаємо цього про Ісуса?
  • Зцілення Любов’ю
  • “Син Людський” – значення загадкового вислову, яким Ісус називав себе найчастіше
        • Пишу тобі… Дорогі Симеоне та Анно, вчителі чекання

          Франческо Арменті “Пишу тобі… Відкриті листи до постатей Святого Письма”. Сторінки цієї книжки наповнюють біблійні постаті: Єлисавета, Іван Хреститель, Марія, Йосиф, апостол Петро…, але також і Понтій Пилат, Ірод, добрий розбійник…

          Листи до цих біблійних персонажів, що супроводжували Ісуса Христа в Його земному житті – від народження у Вифлеємському вертепі до Його смерти на Голгофі й Воскресіння – допоможуть читачеві наново пережити найбільш значущі події Євангелія і зазирнути всередину себе, щоби ще більше відкрити серце на прийняття Доброї Новини.

          Дорогі Симеоне і Анно,

          я хотів би опинитися на вашому місці, коли в той день в Єрусалимському храмі ви впізнали і прийняли Месію. Це було лише дитя, сповите в пеленах, що спочивало на руках Своєї мами – Марії. Вона пустилася в дорогу до Єрусалиму, разом із Йосифом, щоби посвятити Його Богові, як установлено в юдейському законі.

          Ви обоє, «приведені Духом», побачили в Дитятку Ісусові здійснення обіцянок Ягве, що їх очікував весь Ізраїль.

          Ви обоє виявилися здатними пережити час очікування, очікування вірного, певного і глибокого.

          Також і від нас, віруючих третього тисячоліття, вимагається довіряти даним Ісусом обіцянкам. Але ми, дорогі Симеоне і Анно, не вміємо чекати, бо ми є людьми поспіху, прагматизму, негайности.

          Ми втратили бажання і здатність чувати, бачити поза межами дійсности, споглядати і дивуватися.

          Навіть із Богом ми є нетерплячими, хочемо Його пристосування до нашого часу і до наших звичок. Кожен намагається сконструювати собі Бога на свій образ і подобу. Так, нам, можливо, навіть вдалося змінити місцями ролі: Бог став «творінням», а ми безуспішно намагаємося замінити собою Творця.

          Ваше вміння чекати є плодом віри, а вона, у свою чергу, хіба не є чимось іншим, ніж покладанням на Волю Божу, хіба не є терпеливістю і довірою до Божого Слова? Але це чекання не є бездіяльним із безплідною і безрезультатною поведінкою. «Очікувати» у словнику віруючого означає чувати і, в той же час, залишатися динамічними, живучи і творячи історію з Євангелієм.

          Дорогі Симеоне і Анно, люди зробили вас ледь помітними серед персонажів Різдва. Але я вважаю: ви втілюєте правдивий дух, в якому нам потрібно жити: визнавати Ісуса як єдиного Спасителя людського роду з правдивою і реальною любов’ю. Це визнання може відбутися лише тоді, коли ми дозволимо Святому Духові наповнити нас.

          Ми, християни, часто претендуємо на те, що «бачимо лице» Ісуса, бо вважаємо себе добрими: молимося щодня, допомагаємо бідним… Але так ми забуваємо про суть: все нам було дано як дар із люблячої та вільної ініціятиви Бога.

          Без Святого Духа наша віра виявилася б порожньою, наше очікування – безплідним, шукання Бога – позбавленим сенсу. Без Святого Духа ми б шукали Лице Боже там, де Його немає, переплутали би наше лице (егоїзм, гріх, ілюзії, вигоду) з Його Лицем. Якби нами рухав не Святий Дух, ми б ніколи не змогли зауважити Божу присутність в очах голодних дітей, у спотворених обличчях прокажених, у сумних лицях безнадійно хворих чи заражених СНІДом, у розширених зіницях наркоманів і в тузі самотніх людей похилого віку. Впізнати Месію означає не відкрити очі, але відкрити серце до Святого Духа.

          Дорогі Симеоне і Анно, мені не видається, що євангелист Лука натякає на якісь «особливі знаки» для впізнавання вами Месії. Пастухів покликав спів ангелів, Волхвів покликала зоря, а вас – ніщо. Маленька особливість, яка нагадує про велику істину: Бога може впізнати кожен, не маючи потреби в зовнішніх, надзвичайних і гучних знаках.

          Саме в буденності можна почути Божий подих, саме в простих і часто важких щоденних справах діє і є присутній Отець.

          Надто часто ми питаємо себе «Де є Бог?», не розуміючи: частинка нашого серця все ще є закритою, без Святого Духа, аби ми могли Його впізнати.

          Проблема полягає не у вмінні бачити Бога, але в здатності на Нього чекати: саме тому ви змогли впізнати Його, не вдаючись до особливих знаків.

          Ваша віра є закоріненою в Писанні, у словах пророків. Такою ж повинна бути і наша віра, яка надто часто, натомість, ґрунтується на традиції.

          Бог не знає, що робити з солдатами й адептами. Він бажає дітей, переконаних у Його любові й готових намагатися їй відповідати, навіть найменшою мірою.

          Коли ми стаємо впевненими в Божественній любові, коли ми відчуваємо її наявність і дію, людина може лише прославляти Бога і дякувати Йому. Власне так, як робили ви, що після впізнання Месії оспівали чудеса Господні, віддали Йому дяку, бо Він сповнив Свої обітниці.

          Чи станемо ми теж спроможними прославляти Бога, як це зробив ти, Симеоне? Чи будемо ми здатними вимовити слова хвали, як ті, що вийшли з твого серця: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля!”?

          Ми не бажаємо вірити; ми радше бажаємо просити. Наша молитва є постійним стогоном, проханням про ласки і чудо.

          Хвала може виникати лише в серці, сповненому глибокої віри, справжньої і некорисливої, разом із переконанням: людина не повинна просити нічого, оскільки Бог усі її потреби бачить.

          Дорога Анно, ми не знаємо промовлених у той момент слів. Але ми знаємо: на відміну від Симеона, який просив про «смерть у мирі», ти, незважаючи на свої вісімдесят чотири роки, побачивши Дитятко Ісуса, «славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі». Твоя хвала вмить стала проголошенням Доброї Новини, Спасення, що прийшло жити на землю.

          Саме від зустрічі з Ісусом народжується проголошення Його послання, у той час як сьогодні надто багато християн відстоюють своє право говорити про Нього, не знаючи Його, не прийнявши Його і не зустрівши Його у власному житті.

          Завданням Церкви і вірних не є проголошувати доповіді та читати лекції про Ісуса, але передавати Його вчення, продовжувати Його життя в історії. А як це можливо зробити, не дозволивши Йому спершу увійти в наше життя?

          Дорогі Симеоне і Анно, дякую вам за віру і сміливість у закріпленні в історії Христа: у кінці цього листа я ще більше переконуюся, що без вас Різдвяне таїнство в його цілості не було би зрозумілим.

          Якщо євангелист Лука згадує про вас майже наприкінці розповіді про народження Ісуса, то це тому, що ви є уособленням епілогу, роз’яснення про переживання віруючими втілення Бога, про необхідність кожної людини постати перед Всевишнім.

          Джерело

          Читай також

        • Чому ми не пам’ятаємо цього про Ісуса?
        • Зцілення Любов’ю
        • “Син Людський” – значення загадкового вислову, яким Ісус називав себе найчастіше
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Коментарі