Франческо Арменті “Пишу тобі… Відкриті листи до постатей Святого Письма”. Сторінки цієї книжки наповнюють біблійні постаті: Єлисавета, Іван Хреститель, Марія, Йосиф, апостол Петро…, але також і Понтій Пилат, Ірод, добрий розбійник…
Листи до цих біблійних персонажів, що супроводжували Ісуса Христа в Його земному житті – від народження у Вифлеємському вертепі до Його смерти на Голгофі й Воскресіння – допоможуть читачеві наново пережити найбільш значущі події Євангелія і зазирнути всередину себе, щоби ще більше відкрити серце на прийняття Доброї Новини.
Дорогий Іроде,
потрібно багато сміливости, щоб сказати тобі «дорогий». Як можливо так до тебе звертатися, якщо тебе пам’ятають як винуватця винищення невинних дітей у Вифлеємі? І все ж те Дитятко Ісус, котрого ти намагався вбити, навчив мене любити тебе, щоби не відплачувати насиллям за насилля.
Звісно, ти, особливо для дітей, є радше антипатичним… Досить згадати, що це масове вбивство невинних дітей є найменш жорстоким із тих, які ти влаштовував.
Ти не був приємним навіть для свого народу. Макробій, один із істориків твого часу, розповідає, що імператор Октавіян Август, який все ж поважав тебе, отримавши новину про різанину дітей, сказав наступне: «При дворі Ірода краще бути свинею, ніж сином». Ця фраза змушує мене задуматися, бо вона виставляє назовні всю твою злостивість.
Чому ти почав воювати з дітьми, немовлятами? Які страхи керували тобою і підштовхнули до такого насилля? Чи ти настільки сильно боявся того царя, про якого довірливо розповіли Волхви? Ти, ймовірно, думав, що він скине тебе з трону, забере в тебе владу, почесті й славу? Тобі не давала спокою думка, що історія може забути про тебе, що вона знову зробить тебе ніким. Ти, ймовірно, вважав, що як цар і володар можеш керувати, управляти, маніпулювати також і історією, божественними і людськими подіями?
Чи ти знаєш, дорогий Іроде, якою була твоя помилка? Ти не брав до уваги Божі плани та й, зрештою, ти ніколи не дізнався, що твоїм солдатам не вдалося вбити цю маленьку дитину. Ти хотів кинути виклик Богові, але це не вдалося. У псалмі про всіх тих, хто наважується поводитися подібно до тебе, написано: «Той, Хто живе на небесах, посміється з них, Господь осоромить їх» (Пс. 2:4).
Над історією, дорогий і бідний царю, незважаючи на всі людські старання та плани, домінує лише Бог, що, незважаючи на всю твою злобу, втілив в Ісусі Свій план любови до людства.
Багато хто питає себе, як Бог, Господар історії, дозволив тобі вчинити таке масове вбивство дітей. Що ж, допускаючи таке кровопролиття дітей, Бог, навіть у таємничий і незрозумілий для нас, людей, спосіб, передвістив хрест, на якому повинен був сповнитися Його план спасення. Кровопролиття невинних дітей є одним із тих хрестів, котрі стоять поряд з Ісусовим, тому що власне невинні разом із Ісусом спасають людство.
Дорогий Іроде, хто вважає тебе анахронічним персонажем, той глибоко помиляється. Я часто думаю про тебе, про значення твого життя і щоразу бачу тебе неймовірно актуальним. Сьогодні, на жаль, багато хто з нас, великих і малих, всевладних і немічних, є подібними до тебе. Ми за будь-яку ціну хочемо уподібнитися до Бога, вважаємо, що визначаємо історію, що вирішуємо долю і життя багатьох убогих людей, що пануємо над іншими і над світом, лише тому, що ми є експертами в науці й у технології, чи тому, що ми є сильними, чи… Наскільки ми є нерозумними в нашій гордині!
Ми є «Іродами», коли не вміємо вислуховувати іншого і поважати його свободу, бажаючи за будь-яку ціну нав’язати власні ідеї; коли ми, як батьки, змушуємо дітей більше зважати на свої бажання, ніж на накреслений для них Богом план; коли ми вважаємо себе вищими за інших, забуваючи, що всі є важливими, всі мають своє значення в історії, як її бачить Бог.
Крім того, ми є лицемірами, коли думаємо, що кровопролиття немовлят було вчинене тільки один раз і лише тобою. Скільки ж «кровопролить» здійснюється сьогодні за мовчазної співучасти нашої байдужости? Діти, які вмирають у державах, де розгортається війна, на кожному кроці, просто під час ігор, розірвані гранатами чи підстережені кулями снайперів; діти, що вмирають як жертви голодної смерти чи посухи, чи несправедливости, спричиненої суперництвом між північчю і півднем світу, серед розкоші багатих країн і убозтва бідних… Чи всі вони не є жертвами кровопролиття нашого часу?
А що скажемо про «кровопролиття» у нас удома? Про розтрату бюджетних грошей з боку шахраїв – політиків і управлінців, чиї кишені наповнюються за рахунок чесних працівників, безнадійних безробітних чи розчарованих емігрантів? А що казати про певні «кровопролиття», які сповняють також і християни на зло і за рахунок бідних, коли розтрачують гроші на влаштування свят, змагаються, хто більше мільйонів витратить на феєрверки, прикрашають храми дорогим начинням, що не має нічого спільного з бідністю і простотою хліва у Вифлеємі?
Після описаної картини, дорогий Іроде, мою свідомість пронизує питання: для чого все це зло? Чи Христос прийшов намарно? Ні, Бог хоче обійняти людину для любови і спасення, але та, у своїй свободі, це відкидає.
