О. Ростислав Пендюк: «Якщо молоді люди захопляться вірою, то ми отримаємо сильних і творчих воїнів Христових»

Читай також

  • Молодь Тернополя помолилася молитву СДМ
  • «Молитва СДМ» тепер відбуватиметься щомісяця
  • «Діалог для майбутнього» ― зустріч для конструктивної роботи
        • О. Ростислав Пендюк: «Якщо молоді люди захопляться вірою, то ми отримаємо сильних і творчих воїнів Христових»

          Отець Ростислав Пендюк уже 20 років працює в Патріаршій комісії у справах молоді УГКЦ, 12 із яких – очолює її. За цей час комісія організувала безліч фестивалів, зустрічей, форумів («Вітер-На-Дії», Форум відповідальних людей), створила низку проєктів (МАПа, «ДивенСвіт») та постійно шукає нових шляхів для ефективної комунікації з молоддю.

          Говоримо із отцем про важливість і засади спілкування Церкви з молодими людьми в Інтернеті, зокрема в соціальних мережах, про створення вебресурсу «ДивенСвіт» та про зміни і виклики у комунікації під час карантину.

          Скажіть, отче, чому Ви вважаєте спілкування із молоддю важливим для Церкви і чому обрали саме таку діяльність для себе?

          Мій шлях до цієї посади може здаватися цілим набором випадковостей. Але, мабуть, в Бога випадковостей немає. Я не планував конкретно розвиватися в цьому напрямі, та, коли почав працювати в Патріаршій комісії у справах молоді… мені це сподобалося. Зустрічаючи молодих, енергійних і творчих людей, я мимоволі набираюся цього ентузіазму також, починаю якось по-молодечому дивитися на світ. І тут йдеться не про вік. Як казав Папа Франциск, є і 20-річні пенсіонери.

          Молодь дуже специфічна, особлива, інша. І не варто намагатися говорити з нею сьогодні у такий спосіб, як і 30 років тому. Та я впевнений, що дуже важливо знайти порозуміння з молоддю. Церква повинна шукати нові підходи у цьому діалозі, адже віддача від цього буде дуже велика. Якщо молоді люди захопляться своєю вірою, стануть активними християнами, то ми отримаємо сильних і творчих воїнів Христових. Мені здається, що заради цього варто працювати і докладати зусиль.

          Комісія у справах молоді є творцем ресурсу «ДивенСвіт». Розкажіть, будь ласка, про це медіа: як виник задум, яка його мета і чому важливо створювати такі молодіжні ресурси?

          Історія створення цього медіа, як на мене, дуже цікава і повчальна. У 2010 році, коли Інтернет вже досить активно розвивався, ми зрозуміли, що потрібно створити офіційний вебресурс для нашої комісії. Тоді почали обдумувати його концепцію, мету і вирішили розробити не просто сайт, що висвітлюватиме нашу діяльність, а й буде цікавий для молоді. А, щоб цього досягнути, – потрібно, щоб молодь сама ж його і створила.

          Тож у серпні 2010-го ми поширили в соціальних мережах інформацію про те, що хочемо створити сайт для християнської молоді, і закликали усіх охочих долучатися до співпраці. На першу зустріч, яка відбулася у храмі св. Папи Климента, прийшло 20 людей. Ми були не знайомі між собою, але наступні три місяці жили майже разом. Тривав неймовірно активний творчий процес. Ми виїжджали у Новояворівськ, де ділилися ідеями, думками, обдумували все, планували. Наші переписки в електронній пошті були «кілометровими». Цей період для мене, мабуть, на все життя залишиться дуже особливим і романтичним.

          1 листопада 2010 року проєкт стартував. Керовані цим шаленим натхненням, ми так розігналися, що через 2 тижні читачі почали звертатися до нас із проханням пригальмувати, мовляв їм дуже цікаво, але вони просто не встигають за такою кількістю інформації.

          Цікаво те, що усі перші кроки і приблизно пів року діяльності після створення ми не витратили на цей ресурс жодної копійки. Усі працювали на волонтерських засадах. Думаю, якраз через те, що в нього було вкладено стільки любові й завзяття, «ДивенСвіт» і сподобався людям.

          Чи важливою є комунікація із молоддю не лише на таких сайтах, а й в соціальних мережах?

          Ми вже давно зауважили, що більшість аудиторії переходить на «ДивенСвіт» не через прямий пошук, а через посилання в соціальних мережах, оскільки сьогодні це основне місце перебування молодих людей. І, звичайно, цього не можна не враховувати.

          З іншого боку, соціальні мережі ставлять перед нами також багато викликів, один із яких – «лайкозалежність». Інколи ми мимоволі можемо почати оцінювати себе й свою діяльність за кількістю переглядів і вподобань. Звичайно, цей показник має свій сенс, але для комунікації священника не завжди слід на нього покладатися.

          Можна говорити про Бога так, що всі будуть ставити вподобання. Та чи залишає вподобана публікація слід у серці цих людей – це вже питання. Натомість можна заговорити про глибокі речі складніше і охопити не 10 тисяч людей чи навіть не сотню, а тільки п’ятдесят. Але при цьому промовити так, що це справді заляже в їхніх душах і вплине на їхнє мислення. І це набагато важливіше, ніж тисячі лайків.

          А яким, на Вашу думку, має бути формат і стиль такої комунікації священника?

          Немає єдиної інструкції для цього. Священники є дуже різні: хтось говорить про Бога у простому стилі, використовуючи емоджі й меми, хтось – промовляє більш академічним і стриманим тоном. Та кожен може знайти свою аудиторію, адже люди теж є різні, мають свої потреби і вподобання.

          На мою думку, комунікація в соціальних мережах має бути насамперед справжньою. Молоді люди дуже швидко відкидають фальш. На лекціях чи зустрічах вони часто зобов’язані сидіти до кінця з думкою: «Коли ж це все закінчиться?» Натомість у соціальних мережах все набагато простіше: можна прокрутити коліщатко на мишці або провести пальцем – й людина, якій не віриш, зникає з екрану. Тому, щоб справді підтримувати контакт із аудиторією, важливо завжди залишатися щирим і не грати ніяку роль.

          Окрім цього, слід говорити на рівних. Кредо мого життя, якого, на жаль, не завжди вдається дотримуватися, – це слова бл. Любомира Гузара: «Моя мрія – бути людиною». Так, священство є дуже важливим і великим покликанням, та воно не є першим. Насамперед кожного з нас Бог покликав народитися, жити і стати людиною в повному розумінні цього слова – усвідомлювати не тільки свою гідність, а й гідність інших людей. Чи то священник, чи великий керівник, чи міністр – не важливо, на якій висоті перебуваєш, – ніколи не слід дивитися на іншу людину зверху. З усіма потрібно говорити, як з рівними. Це стосується також і комунікації з молоддю в соціальних мережах.

          У чому полягають переваги комунікації в Інтернеті?

          По-перше, Інтернет долає відстані. Нещодавно відбулася віртуальна відеозустріч деяких єпископів з України, США і Канади з молоддю. Блаженніший Святослав, митрополит Борис Гудзяк, владика саскатунський Браян Байда та інші спілкувалися із близько 30 молодими людьми щодо молодіжного з’їзду, який мав відбулися влітку в Канаді. Це ж абсолютна фантастика! Нам тепер не потрібно нікуди йти чи їхати, адже відстані долаються одним натисканням кнопки.

          З іншого боку, Інтернет створює можливість вибору. У маленьких містечках чи селах часто є одна парафія. Але в Мережі ти можеш слухати науки священника, який живе навіть за тисячі кілометрів. Це у свою чергу спонукає тих отців, які хочуть поширювати в Інтернеті Добру Новину і християнські цінності, робити це якісно. Ми не можемо говорити правильні речі абияк, ніби хтось зобов’язаний нас слухати. Ні, ми маємо правильні речі правильно говорити. Тому Інтернет – це не тільки можливості, а й виклики.

          Сьогодні багато молодих людей вважають, що вірити в Бога і ходити до церкви – не модно. Чи є Інтернет можливістю для Церкви подолати цю перешкоду?

          Знаєте, повітря також можна вважати не модним. Про нього мало хто говорить і мало хто його помічає, але без повітря неможливо жити. Тому я не думаю, що Бог потребує бути модним, посідати топові місця в голосуваннях і рейтингах.

          Тож для Церкви важливо, мабуть, не стільки домагатися «модності», як старатися бути актуальною, близькою до тих обставин, в яких зараз живуть люди. Святий Павло не сидів просто в храмі в Єрусалимі, а йшов до греків, в їхні аеропаги і там на рівні спілкувався з їхніми мудрецями і філософами, адже був освіченою людиною. Тобто апостоли були там, де були люди, і говорили мовою, зрозумілою для них. Тому, якщо велика частина життя людей сьогодні відбувається в Інтернеті, то і Церква має бути там присутня, і присутня якісно.

          Комусь проповідь Церкви сподобається і він піде за її пропозицією, а хтось скаже, що це затуркане середньовіччя, мовляв я модний і сучасний, мені не до Бога. В Євангеліє від Івана знаходимо історію про те, як від Ісуса відходили його учні. То, якщо Ісус проповідував і після його слів люди розвернулися і пішли геть, то чи можу я сподіватися, що моя проповідь буде такою захопливою, що абсолютно всі будуть її слухати? Ні. І це нормально, адже людина має свобідну волю і має сама робити вибір: жити з Богом або без Бога. Ми не можемо її змусити. Завдання Церкви – дати пропозицію, запросити її до себе. Але остаточний вибір за людиною.

          Як вплинув карантин на церковну молодь і як змінилася комунікація Церкви із нею?

          Після Великодня відбулася онлайн-зустріч із священниками, відповідальними за молодіжне служіння в цілій Україні. Ми ділилися своїм досвідом про те, як Церква, а зокрема церковна молодь, переживала Великодні свята в таких умовах. Священників зазначили, що молоді люди часто казали їм, що прагнуть закінчення карантину, оскільки вони вже втомилися від Інтернету. Почувши це, я здивувався. Чесно кажучи, не повірив в те, що молодь могла втомитися від Інтернету, адже вона майже жила в онлайні ще задовго до карантину. Я почав над цим роздумувати і припустив, що молодь не так втомилася від Інтернету, як втомилася від того формату, який їй пропонують під час карантину. Учителі проводять школярам онлайн-уроки, викладачі студентам читають лекції, священники – організовують реколекції і записують проповіді. Що відбувається під час цих занять: один говорить, інші – слухають. Тож мені видалося, що молоді люди просто втомилися від постійного слухання. Вони потребують також говорити, ділитися, висловлювати свої думки. Тому ми почали перевіряти це припущення і шукати таких форматів заходів, які би залучали до розмови. І знаєте, ми отримали відгук від молоді, що саме це їм було дуже потрібне.

          Під час пандемії коронавірусу Церква змушена великою мірою перейти в Інтернет. Чи не вважаєте Ви це загрозою того, що після карантину, звикнувши, молодь не захоче реально приходити до церкви?

          І так, і ні. Звичайно, після карантину устами своїх провідників Церква має чітко сказати, що онлайн закінчився. Мабуть, якась частина людей, і не тільки молодих, справді звикне дивитися онлайн-трансляції Літургії, молитися вдома і продовжить робити це і після карантину.

          Та, з іншого боку, людство могло б вже давно закритися по домівках і робити все дистанційно, адже мобільні телефони та Інтернет з’явилися задовго до пандемії. Але ми постійно виходимо у світ. Ми могли б робити смачну каву вдома, яка коштуватиме приблизно 5-7 грн за чашку. Але ми готові платити в різних закладах за цю ж чашку кави 40-50 грн лише для того, щоб бути в товаристві, спілкуватися з людьми, бачити їх, чути, торкатися, сумувати разом і усміхатися одні одним. Онлайн не може цього дати.

          Так, можливо, після карантину люди за інерцією ще якийсь час будуть молитися вдома. Але суть Церкви не лише в тому, щоб просто почути Літургію, а в тому, щоб творити спільноту. Церква – це і є спільнота. Тому, може, хтось скаже, що я надмірний оптиміст, але я вірю, що рано чи пізно люди затужать за іншими людьми і повернуться до храмів заради цього відчуття спільноти.

          Джерело: Духовна велич Львова

          Читай також

        • Молодь Тернополя помолилася молитву СДМ
        • «Молитва СДМ» тепер відбуватиметься щомісяця
        • «Діалог для майбутнього» ― зустріч для конструктивної роботи
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Leave a Comment