По своєму славному Воскресінні Ісус Христос ще сорок днів перебував на землі із Апостолами і Марією (Ді 1,3).
І от настав день, коли Він мав відійти туди, звідки прийшов – небо. Спаситель дає настанови своїм учням, зібраним на Оливній горі в день Його славного Вознесіння (Мр 16,15-18): 1) проповідувати Євангелія; 2) христити тих що увірують. Євангелист Матей зводить ці настанови до наступної тези – зробити учнями всі народи (Мт 28,19).
Вознесіння Ісуса – з одного боку – смуток (бо тілесно Вчителя вже не буде на землі з учнями), а з іншого – радість (Господь обіцяв послати учням Святого Духа). Це ознака того, що Бог ніколи не залишає людину, бо Він той., Хто любить; тому з незбагненної любові залишає себе у Святих Тайнах під видом хліба і вина, виконуючи обіцянку: Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку (Мт 28,20). Що ж учні з Марією? Євангелист Лука зазначає, що між ними була радість. Правдива радість – це перебування в Бозі. Тому апостоли прямують до храму, славити та хвалити Бога (Лк 24,53), очікуючи Зішестя Святого Духа, щоб зодягнутися силою з висоти і бути свідками Ісуса.
Празник Вознесіння – це свято надії; надії на небо. А як я часто думаю про небо і чи взагалі думаю про небо, про вічність? А це речі, які хочемо ми того чи не хочемо, нас чекають. Важко думати про небесне тілесній людині, людині прив’язаній до земських речей.
Пророк Давид прагнув посідати крила вільні від пут усілякого земського прив’язання, щоб могти високо злетіти і відпочивати в Бозі: Коли б то у мене крила, як у голубки, я полетів би і відпочив би (Пс 55,7).
Святий Альфонс стверджує: “Багато людей хотіли б звільнитися від земських прив’язань, щоб могти вознестись до Бога, бо коли б відірвались від кожної речі цього світу, направду довершили б величних злетів до святості. А оскільки зберігають свої невластиві прив’язання і не стараються від них звільнитись, залишаються завжди в своїй нужді і навіть не відривають ніг від землі”. Тому святий Іван від Хреста казав: “Душа прив’язана почуттєво до якоїсь речі, навіть найменшої, хоч би посідала багато чеснот, не осягне ніколи єдності з Богом. Бо все одно, чи птах є зв’язаний грубим чи тонким шнуром; навіть коли би був найтонкішим, якщо його не зірве, завжди буде зв’язаний і не буде могти літати”.
У теперішньому житті ми не можемо бачити Бога таким, яким є; бачимо його в темряві, як за густою заслоною. Що буде, коли Бог відкриється і стане перед нами лицем в лице, відкрито? Тому так важливо вже тепер, не завтра, не післязавтра, а зараз почати думати про небо, прагнути його. Звичайно, не саме небо як небо має бути нашою метою, а радше небо – бо там є Той, хто знає мене найкраще і який безмежно любить…
На цій землі найщасливіші люди закохані, але не можуть вони тут, незважаючи на все, осягнути повної і досконалої радості з огляду на певний страх, який стає терпінням, не бачать, бо, чи вони гідні любові чи ненависті їх улюбленого Господа. А в небі душа є певна, що любить Бога і що є улюблена Ним…
Отож, нехай цей славний Господній празник заохотить нас частіше думати про небо, пам’ятаючи про те що там на кожного з нас очікує Ісус.
Молитва святого Альфонса про небо
Мій Боже, прагну і прошу Тебе про небо, не тому щоб радіти, але щоб любити Тебе вічно, зі свідомістю, що ніколи Тебе не втрачу. Мій Боже, коли надійде той день, в якому тебе осягну і скажу: Любове моя, чи вже Тебе не втрачу?
