Молитва – це частина життя нашої душі з Богом, і тому вона відмічена певним різноманіттям і незбагненністю, які ми знаходимо в житті взагалі. Це відноситься і до форм молитви, до способів вираження молитви. Як ми бачили, вони можуть бути тихими, медитативними, і енергійними, і навіть несамовитими. Молитва – це, як показано вище, стан розуму, налаштування серця, які Бог розпізнає як молитву, і проявляються вони в спокійному роздумі, або в зітханнях, або у вимовлених словах. Будучи вираженням особистого спілкування з особовим Богом, молитва приймає форми особистого життя. Ми знаємо, що розмова між двома людьми не наслідує наказані правила чи встановлення, а проходить вільно і спонтанно залежно від обставин. Саме це робить розмову особистою, надає їй жвавість і свіжість. Так само і з молитвою. Вона має бути вільним, живим, спонтанним процесом спілкування між створеною особою і особою Творця, в якому життя стикається з життям. Чим більше ця молитва стає необмеженим, вільним і природним вираженням прагнення наших сердець, тим більше реальною вона стає.
Як живий засіб спілкування між душею і Богом молитва може приймати різні форми, від тихого, благословенного прийняття Бога, медитативного погляду очі один одному до глибоких зітхань і раптових вигуків здивування, радості, вдячності і захоплення. Вона може набути форми одного слова, коли ми вигукуємо: “Боже!” чи “Ісусе!” Чи проходити у формі плавної, тихої розмови, що триває довгі хвилини або навіть години. Це може бути крик сильно збудженої душі, що поринула в запеклу боротьбу.
Ми можемо класифікувати всі ці форми молитви, кожна з яких відповідає певній фазі молитовного життя, зібравши їх під нижченаведеними заголовками:
1. Прохальна молитва. Під цим ми розуміємо молитву-прохання, звернення до Бога з метою отримати щось.
Природно, цей аспект молитви присутній завжди. Слово, яке в Писанні означає молитву, насправді має значення “Виявлення бажання”. На те є воля нашого небесного Отця, щоб ми приходили до Нього і повідомляли про свої бажання точно так, як і наші діти вільно і по своїй волі приходять до нас і говорять про речі, які їм би хотілося мати. Благаю Бога, щоб усе, про що я скажу нижче, не затулило цієї благословенної властивості молитви.
Написано: “Завжди в молитві та проханні з подякою відкривайте свої бажання перед Богом” (Флп. 4:6). Сюди входять і ті прохання, висловлюючи які, ми, як зрозуміємо згодом, неправильно використовували молитву. Іншими словами, не бійтеся неправильно використовувати молитву, якщо при цьому ви висловлюєте бажання свого серця, стоячи перед Богом.
Ми, батьки, хочемо, щоб наші діти приходили до нас зі своїми бажаннями, після чого ми вирішуватимемо, зможемо ми виконати їх чи ні. І навіть якщо ми довго відмовляємо їм в їх проханнях, ми чекаємо, що вони приходитимуть до нас з ними знову. Навіть якщо ви часто неправильно використовували молитву, все одно продовжуйте повідомляти Богу про свої бажання. Бесіда приносить нам свободу і спокій, якщо в ній ми можемо повідати про свої потреби. Залиште Йому вирішувати, отримаєте ви те, про що просите, чи ні. Якщо Він не може дати вам того, що ви в Нього просите, Він поступить вами, як поступив із синами Зеведеєвими (Мф. 20:20-23) і з Павлом (2 Кор. 12:7-10).
Він говоритиме з вами про це ніжно і з любов’ю, поки ви самі не зрозумієте, що Він не може виконати це прохання. Таким чином, ви отримаєте знання про три корисні речі: про глибоку і мудру турботу Бога про вас, усвідомите брак мудрості в себе і егоїстичність своїх молитов, а також пізнаєте нескінченну свободу, яка дана вам для висловлювання всіх бажань вашого серця через молитву.
2. Подячна молитва. Вона природним чином йде за прохальною молитвою. Отримавши щось від Бога, абсолютно природно виразити Йому вдячність.
У Писанні знаходиться безліч прямих і непрямих вказівок про вираження вдячності Богові. Найсильнішу знаходимо в Посланні до Ефесян (5:20): “Дякуючи завжди за все Богові й Отцеві, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа“. От що розуміє Бог під подячною молитвою. З цього ми також бачимо, що виявлення вдячності має бути невід’ємною частиною молитви.
Це, проте, надзвичайно важкий вид молитви. Нашому серцю важко навчитися молитві, але ще важче навчитися вдячності. Подивіться на наших дітей! Нам не потрібно учити їх просити про те, чого вони хочуть. Проте скільки зусиль вимагається, щоб навчити їх говорити “Дякую!”
Нам легко думати, що Бог настільки великий, що Йому байдужі наші вдячності. Проте нам необхідно зрозуміти Боже серце. Його серце – найніжніше і найчутливіше з усіх сердець. Ніщо, навіть найменша, найнезначніша річ, хороша чи погана, не проходить непоміченою Ним. Ісус каже, що не забуде навіть про чашу простої води, якщо вона була дана з вдячною любов’ю до Нього.
Наскільки близько до серця сприймає Ісус вдячність, можна з усією ясністю побачити з історії про десять прокажених, яким Він повернув здоров’я (Лк. 17:11-19). Він зцілив їх, пославши до священиків отримати від них свідоцтво, яке підтверджує, що вони були очищені від прокази. В дорозі вони несподівано отримали зцілення, усі без виключення. Дев’ять з них продовжили шлях, щоб отримати свої свідчення, і цим буквально виконали волю Ісуса, Який сказав: “Підіть покажіться священикам“. Один з них, проте, “повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу” (Лк. 17:14-16).
Зауважимо, яке враження це зробило на Ісуса. Прислухайтеся до тону Його питання: “Чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей?” (Лк. 17:17,18). Тут Сам Ісус каже нам, що дякувати – означає прославляти Бога. Це пояснює, чому вираження вдячності так благословенне. Навіть якщо наші зусилля подякувати Богові слабкі, все одно ми виявляємо, як легко стає на серці, якщо нам вдається дійсно подякувати Йому. Причина в тому, що ми створені для прославлення Бога зараз і постійно, і всякий раз, коли ми робимо це, ми відчуваємо, що знаходимося в гармонійній відповідності з Його планами і цілями, що стосуються нашого життя. Тут ми знаходимося дійсно у своїй стихії. От чому це так благословенно.
Виражати вдячність не лише благословенно; це має величезну важливість для всього нашого молитовного життя. Якщо ми прийняли Господні відповіді на наші молитви і подякували Йому за те, що отримали від Нього, то ми набуваємо більше відваги в подальших молитвах. Без сумніву, правильним буде починати наші молитви з вдячності. Бо, згідно з Писанням, при цьому ми отримуємо “незрівнянно більше за те, чого ми просимо або про що помишляємо” (Еф. 3:20). Ми не знаємо точно, що нам треба в цей день, немає у нас і волі, щоб молитися про це. Проте Бог все одно посилає нам усе необхідне. Яку вдячність це має породжувати в наших серцях!
Якщо ви невдячні, яким часто буваю і я, я дав би вам таку пораду: почніть з вдячності Богові за скороминущі дари, які ви отримуєте від Нього, такі, як фізичне здоров’я, розумові здібності, сили для виконання щоденних завдань, бажання працювати, дім і сім’ю, їжу і одяг, дорогих вашому серцю людей, які люблять вас. Почніть з цього, і ви помітите, що вам стане легше розрізняти ті духовні дари, які Господь виливає на вас, і возносити за них вдячність.
Якщо хтось надав велику допомогу вам або вашим близьким у важкій ситуації, то ви відчуваєте бажання зустрітися з цією людиною і сказати від щирого серця: “Величезне дякую вам за те, що ви зробили для нас”. Мій друже, зробіть те ж саме по відношенню до Ісуса. Він створений не з каменю; Він буває зворушений і щасливий всякий раз, коли бачить, що ви оцінили те, що Він зробив для вас. Потисніть Його поранену руку і скажіть Йому: “Я дякую Тобі, Спасителю, бо Ти помер за мене”. Подякуйте Йому так само за всі благословення, які Він виливає на вас щодня, під час вашої роботи і під час відпочинку. Це принесе радість Ісусу, і ви самі будете раді.
