«Вдягніться, отже… у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість»
(Кол. З, 12.)
Коли я в’їжджав у гараж, то почув якийсь пронизливий писк під колесами. Секунду тому наша кішка пробігла повз авто.
«Вважай на Пуссі», – сказала Норма.
«Вона сама відбіжить», – відповів я.
«Я їхав не швидко, ні», – ледь вимовив я. «Хто мені допоможе вибратися з цього?» Моя сім’я подумає, що йдеться про один з моїх жартів, коли я говорив, що хочу позбавитися наших котів.
Наш старший син вистрибнув з машини, подивився під колеса і плачучи опустився на землю. Донька почала схлипувати, молодший син прокинувся і також приєднався до «хору». Панував загальний хаос. Вони всі почали звинувачувати мене, що я спеціально наїхав на кота. Як я шкодував, що колись пожартував з цього приводу.
Ми дуже любили Пуссі, це було кошенятко іншої нашої кішки. Найбільше його любили наші діти. Ми по-особливому опікувалися ним, бо воно було хворе. Коли воно було маленьке, у нього був надутий животик. Ми віднесли його до ветеринара, і той сказав, що треба прооперувати. Але операція була невдалою. Через кілька місяців її треба було повторити. Через це я не хотів кошеняти. Я якось сказав: «Це коштуватиме нам цілого маєтку». Я сказав те, про що подумав би кожен чоловік на моєму місці, хоч цим я зробив боляче своїй сім’ї.
А зараз я переїхав кота, і всі мене звинувачують. Коли вони на мене кричали, мені так хотілося відповісти тим самим. Але те, що колись мені говорила Норма про себе і дітей, примусило мене змовчати. «Нічого не говори. Просто обійми мене чи дітей, коли сталося щось жахливе», – сказала вона.
Вони влаштували на подвір’ї такий крик, що наші сусіди, напевно, подумали, що я їх хочу повбивати. Я був дуже пригнічений і наказав їм усім зайти до будинку. Потім я взяв Каріну на руки. Коли я хотів обійняти Ґреґа, то відчув, що він не хоче, щоб я його торкався. Я спробував взяти Норму за руку, але вона подивилася на мене так, як це роблять жінки, коли їхні чоловіки провинилися.
«Ти саме цього бажав, чи не так? – запитала вона. – Ти хотів позбутися їх». Після цих слів вона пішла в спальню і зачинилася.
Я і далі нічого не говорив. Я не сердився, хоч мені було прикро, що дружина не розуміє мене. Я розумів, що криком нічого не змінив би. Ми з Ґреґом пішли на подвір’я, щоб забрати Пуссі і поховати. Ми принесли його на наше маленьке «кладовище», де вже похований наш кролик Вухастик. Ґреґ усе ще схлипував. «Ніколи вже не буде такого котика». Син дуже любив це кошеня. Коли ми його поховали, то разом помолилися над його «могилкою».
Повернувшись у дім, я почував себе не краще. 12-річна Каріна саме втішала п’ятирічного Міхаеля: «Міхаелю, прийшов час для Пуссі, час помирати».
Коли Ґреґ збирався лягати спати, я зайшов до нього в кімнату і обійняв його. Його очі були червоні від сліз; він запитав мене: «Що я тепер буду робити, коли повертатимуся зі школи? Що мені робити, татку? Пуссі вже не буде мене зустрічати». Я також заплакав.
Маленька мужня Каріна вклала Міхаеля спати і чекала мене в коридорі. «Уже все позаду, – сказала вона. – Просто для Пуссі прийшов час. Знаєш що? Я думаю, чи не піти нам зараз з’їсти тістечок». (Повертаючись з церкви, ми купили на вечерю молока і тістечок.)
«Каріно, якщо хочеш, то їж сама. Я зараз нічого не хочу. Я не буду сьогодні вечеряти», – сказав я.
Коли я відчинив двері до спальні, я запитав сам себе, чи моя дружина вже захоче зі мною розмовляти. Раніше вона часто мені говорила: «Не тисни на мене. Зачекай, поки я зможу з тобою говорити». Я сів біля неї і ніжно взяв її за руку. «Як ти?» — запитав я. «Дякую, краще», – відповіла вона.
«Все нормально, я розумію тебе. Ти пам’ятаєш, як я жартував про Пуссі? Мені дуже шкода. Я запевняю тебе, що більше ніколи не буду так жартувати. Якщо хочеш, то ми можемо нашу другу кішку тримати в домі». Протягом наступних тижнів я час від часу повторював: «Нормо, мені шкода, що нема Пуссі, і ти не маєш з ким гратися». Вона клала голову мені на плече і говорила: «Так, я знаю. Мені також шкода».
Через цей неприємний випадок я навчився заспокоювати свою дружину, чого не вмів робити протягом довгих років.
Запитайте дружину, як вона хоче, щоб з нею поводилися в кризових ситуаціях
Найважливіший урок, як розрадити дружину, я отримав, напевно, у той день, коли вона дуже спокійно сказала мені, що більше не витримує, що я так багато працюю, а вся відповідальність за дітей і дім падає на неї. Нічим не погрожуючи, вона показала мені межі своїх можливостей, і це дуже зворушило мене. Можливо, заговорив мій захисний інстинкт, але я не міг залишитися байдужим. Бо коли вона сказала, що вже не витримує цього напруження і їй загрожує нервовий зрив, то я доклав усіх зусиль, щоб полегшити їй життя.
Я переконався, що позиція, коли відмовляються від погроз, мала позитивний результат у вирішенні конфлікту між батьком і дочкою. Якось до мене прийшла студентка, яка не могла знайти порозуміння зі своїм батьком. У фінансовому плані він був дуже щедрий, але вона потребувала його любові і ніжності, а не тільки його грошей. Я намагався пояснити її батькові, що саме потрібно його дочці.
«Поговоріть з нею, – сказав я, – будьте ніжні й уважні. Не читайте їй нотацій». Але він не зрозумів цього, хоч був талановитим інтелігентним адвокатом і досягнув великого професійного успіху. (Я вже давно помітив, що юристам важко дається бути люблячими, ніжними і не читати нотацій. У них закарбувалося десь на підсвідомому рівні, що все можна пояснити за допомогою логіки.)
«Минулого тижня я намагалася покінчити життя самогубством, – призналася мені ця молода жінка. – Я просто не можу витримати того емоційного тиску, який панує в стосунках з батьком».
«Є багато можливостей змінити цю ситуацію», – сказав я.
«Які саме?»
«Якби ви могли піти назустріч своєму батькові, то це полегшило б вам життя».
«Ні, я цього не можу», – сухо відповіла вона.
«Добре, тоді подзвоніть своєму батькові і скажіть: «Тату, я люблю тебе. Я б хотіла більше часу проводити з тобою. Але на разі я не маю сил протистояти тобі. Я не можу витримати твого ставлення до мене — твоїх постійних нотацій, черствості і строгості. При всьому моєму бажанні я не можу витримати такого напруження».
Ця дівчина мала свої особисті риси і потреби. Ніхто не може їй сказати, що вона мала бути сильнішою.
Вона є такою, якою вона є. Говорити їй, якою вона повинна бути (коли вона не може такою бути), – це все одно, що говорити сонцю, щоб воно завтра не сходило!
На щастя, її батько змінився. Він подумав: «Я справді повинен бути чуйним. Моя рідна дочка не може терпіти моєї присутності. Вона навіть не хоче розмовляти зі мною по телефону».
Багато чоловіків не розуміють, що ніжність і любов часто є саме тим, чого потребує жінка, — це ніжні обійми або співчутливе слово: «Я розумію, тобі боляче. Ти почуваєшся пригніченою».
Розрадьте її, замість того щоб повчати
Ви повинні поставити собі за мету стати ніжним, люблячим і уважним чоловіком, який не читає нотацій. У кризових ситуаціях нотації лише поглиблюють кризу. Для мене це було нове, бо мій батько не був особливо ніжний у стосунках зі сім’єю. Ще кілька років тому я й не підозрював, що моїй дружині потрібна ніжність. Ніхто мені про це не говорив, а якби й сказав, то я, напевно, не зрозумів би цього. (Хоч я мав би це зрозуміти, бо коли я пригнічений, то хочу, щоб мене зрозуміли і підбадьорили.)
Я ніколи не забуду, як одна жінка сказала: «Якби мій чоловік просто обійняв мене, коли я чимось засмучена, і не читав мені моралізаторських настанов!»
Але повчання ніколи не припиняються. Він говорив, що вона почувала б себе краще, якби прийняла пігулку…, якби вона не брала на себе так багато…, якби вона строгіше виховувала дітей…
«Ви вже колись йому говорили, чого ви потребуєте?» – запитав я.
«Ви, напевно, жартуєте», – посміхнулася вона.
«Ні. Можливо, він просто не знає, що повинен робити. Він не знає, що ви хочете, щоб вас обійняли, а не повчали. Чому б вам просто не сказати йому про це під час спокійної розмови?»
«Ви в чомусь маєте рацію. Часто, коли я пригнічена і плачу, він запитує: «Що я повинен зробити?» Тоді я нервую і кажу: «Якщо я маю пояснювати, що ти повинен робити, то який в цьому сенс?»
Я раджу вам запитати в дружини, чого вона потребує. Ви ж не можете взяти цю інформацію зі стелі. Ми просто не можемо знати, що відбувається в душі іншої людини. Чоловік повинен дізнатися у дружини, які потреби вона має, а потім вчитися, вчитися і ще раз вчитися задовільняти їх.
Коли я вперше хотів навчитися їздити на лижах, я піднявся ліфтом на одну невисоку гору. Але з вершини ця гора видалася мені не такою вже й маленькою.
Я подумав: «Я ні в якому разі не повинен спускатися» – і знову пішов на ліфт, щоб з’їхати вниз.
Так само і ви: роблячи спочатку лише маленькі кроки, можете бути впевнені, що з часом набиратимете щораз більшої швидкості.
Звичайно, ця книжка не дає вичерпної інформації на тему «Подружжя», це лише початок. Повірте мені: застосувавши на практиці подані тут поради і принципи, ви зможете через якийсь час насолоджуватися щасливим подружнім життям.
Коли я лише оволодівав мистецтвом розуміти свою дружину, то з нами трапилася пригода, яка вимагала від мене повного самовладання. Ця пригода була випробуванням моїх нових сил. Поставте себе на моє місце. Як би ви відреагували?
Я купив за 700 марок старого човна, бо ми планували частіше виїжджати на природу. Того ж самого вечора я з сином вирішив випробувати цього човна на озері, яке розташоване в кількох метрах від нашого дому. Через моє невміння управляти човнами вітер щоразу відносив його до берега. Оскільки я щоразу намагався відштовхувати його, то був весь мокрий і знервований. Через 10 хвилин інтенсивного відштовхування впертий човен плив зі швидкістю, не більшою, ніж 15 кілометрів за годину. Очевидно, я робив щось не так. Ми вже були досить далеко від берега, як мені спало на думку, що краще буде повернутися, поки ще справний мотор.
Та раптом Ґреґ вигукнув: «Тату, човен тоне!» Я обернувся і побачив, що вода в човні сягала вже кількох сантиметрів. Колишній власник забув мене попередити, що він витягнув корок для спуску води, коли останнього разу падав дощ. Але в човні, заповненому водою, я не міг знайти отвору для спуску води. На щастя, човен не потонув. Коли я нарешті повантажив його на причеп, то твердо вирішив, що завтра поверну його. Мені було трохи незручно, що цей старий човен стояв перед моїм домом.
Я довідався, що ремонт мотора коштуватиме 150 доларів.
Я вирішив повернути човен попередньому власникові, який пообіцяв, що забере човен і віддасть мені гроші, якщо я буду незадоволений цією покупкою.
Коли я того ранку виходив з дому, то сказав, що повернуся об одинадцятій годині, щоб Норма ще могла піти за покупками. Але вся ця справа з поверненням грошей тривала довше, ніж я думав, і тому я запізнився на півтори години. Норма вирішила поїхати за покупками на нашому бусику. Коли вона намагалася його розвернути, то в’їхала в будинок і частина даху посипалася на землю. Падаючи, дах пошкодив автобус.
Коли я о пів на першу під’їхав до будинку, то побачив частину даху, який лежав на землі, і наш автобус, «прикрашений» численними пошкодженнями. Я усміхнувся – більше від несподіванки, ніж від почуття гумору.
Я так і хотів сказати дружині: «О ні! Та ж ремонт коштуватиме нам цілого маєтку. Ти що, виграла свої права в лотереї?»
Мені так і кортіло сказати це вголос. Але на цей раз я пригадав, як я повинен поводитися. Я сказав собі: «Не говори нічого. Просто обійми її». Але щось всередині промовляло до мене: «Дай волю своєму гніву. Прочитай їй нотації». Але розум взяв верх над почуттями. Я обійняв її і ніжно сказав: «Ти почуваєшся винною. Я розумію». А всередині в мені все просто кипіло. Ми разом зайшли в дім, сіли на канапу, і я дав їй можливість виговоритися.
Я тримав її за руку, і через кілька хвилин почуття ніжності опанувало мною. Через якийсь час вона цілком заспокоїлася. Потім я покликав товариша, і за дві години ми відремонтували дах.
Мені було добре на душі, що я хоч раз у житті не дав волі своєму гніву. Я не образив своєї дружини, не накричав на дітей, не зіпсував наших стосунків. Хоч я знову міг скористатися своїм старим виправданням: «Я не міг втамувати гніву». Але на цей раз я здобув переконливу перемогу.
Моя новонабута чуйність витримала перше випробування. Але якось під час одного виїзду на риболовлю я все зіпсував. Як правило, я забуваю про все на світі, коли приїжджаю на річку і з головою занурююся в риболовлю: запах, що витає в повітрі, напруження, коли клює риба, плескання води… Але повернімося до теми.
Коли ми припаркували наш бусик на березі гарної річки, моє серце забилося. Я не міг дочекатися, коли закину вудочки. Спочатку я допоміг дітям розмотати їхні вудочки і сказав, що коли заплутається ліска, вони самі повинні давати собі раду. (Мене завжди дратувало, коли вони своїми криками «Татку, допоможи!» заважали мені насолоджуватися рибальством. Я хотів цілком віддатися цій насолоді.)
Я знайшов ідеальне місце для риболовлі – велика глибина, повільна течія. Я наживив гачок і закинув вудочку у воду. Через якусь мить я знімав з гачка першу форель. Риболовля повністю захопила мене, як раптом я побачив Ґреґа, який біг до мене. Я боявся, щоб він не стрибнув у річку і не розлякав мені риби. Уже сама його присутність розгнівала мене. Але раптом він сказав: «Каріна зламала собі ногу».
Каріна зламала собі ногу? І це саме тепер! Як вона могла таке зробити? Мені важко було покинути своє облюбоване місце, але я передав Ґреґові вудочку і сказав: «Будь обережний! Дивися, щоб не заплуталася ліска. Легко тримай вудилище». Я побіг до Каріни, обминувши свій «риболовний рай». Я ж не хотів відлякати рибу!
Внизу, на березі, лежала Каріна: «Татку, здається, я зламала собі ногу».
Коли я оглянув її ногу, то побачив, що це лише удар.
«Не рухайся, – сказав я. – Це не перелом, ти просто вдарилася. Потримай ногу кілька хвилин у холодній воді».
Мені прикро розповідати цю пригоду до кінця, але, можливо, ви зробите висновок з моєї черствості. Я повернувся на своє місце і впіймав ще декілька форелей, а вже потім пішов до Каріни, яка, плачучи, кричала: «Тату, вода така холодна!»
Я досить грубо намагався поставити її на ноги, але вона не могла йти. Коли я спробував віднести її на берег, але це не виходило, вона знову заплакала і сказала: «Ти такий грубий зі мною. Ти не можеш бути трошки ніжніший?» Після цих слів зі мною щось сталося. Я пригадав, як часто моя дружина й інші жінки говорили: «Ми потребуємо ніжності і лагідності, а не грубості». Невже я не можу бути ніжний зі своєю одинадцятирічною донькою? Я навіть сварив Каріну за те, що вона вдарилася, бо боявся, щоб вона не перешкодила мені рибалити. «Чому ти не була обережна?» – запитав я.
Що ж було важливіше? Форелі чи моя рідна донька? Мені важко дивитися правді в очі, але на той раз форелі були для мене важливіші. Через пристрасть до рибальства я покинув у небезпеці свою рідну доньку. Я мав би бути розсудливішим.
Коли я усвідомив свою помилку, я сказав: «Каріно! Мені шкода, що я був такий грубий з тобою. Ти мені вибачиш?»
«Так, татку. Я вибачаю тобі».
«Каріно, ти для мене важливіша, ніж усі риби. Я хочу, щоб ти це знала. Я так захопився риболовлею, що був байдужий до тебе, і це завдало тобі болю».
Вона обійняла мене і ніжно подивилася мені в очі.
Допомагайте своїй дружині долати депресії
Усі люди щодня переживають стреси. Деякі дні бувають дуже напружені, наприклад, коли я переїхав Пуссі. Психологи стверджують, що стресові ситуації впливають на наше мислення, почуття і фізичний стан. Загальна кількість стресів, від яких ми потерпаємо у всіх цих ділянках, проводить межу між депресією і щастям. Наприклад, якщо чоловік ніжний зі своєю дружиною, то це має позитивний вплив на її почуття, що, своєю чергою, матиме позитивний відбиток на інших сферах її життя.
На думку психолога доктора Джері Дея, можна встановити, чи щось гнітить жінку, за наявністю щонайменше чотирьох із поданих нижче симптомів. Як чоловік, ви повинні знати ці ознаки, щоб допомогти своїй дружині.
Загальні ознаки депресії:
– сум;
– песимізм;
– відсутність почуття гумору;
– поганий сон;
– прокидається рано-вранці;
– безсоння;
– погане самопочуття впродовж цілого дня;
– відсутність потреби в сексі;
– втрата апетиту;
– незрозумілі скарги на поганий стан;
– глибоке особисте переживання (смерть рідних, втрата роботи);
– погана зосередженість і пам’ять;
– глибокі зітхання і стогони.
Коли ви помітите ці ознаки у своєї дружини, підтримайте її словами: «Я розумію, як ти почуваєшся…».
Візьміть собі на озброєння подану нижче інформацію, бо вона може допомогти вам врятувати дружину від депресії.
1. Якщо ви помітите у своєї дружини щонайменше чотири з названих симптомів, то ви повинні переконати її в необхідності ґрунтовного медичного обстеження. Недостатня кількість гормонів чи вітамінів або фізичне захворювання можуть бути причиною цих симптомів.
2. Уникайте повчань. Коли ви це робите, то створюється відчуття, що ви її не розумієте. А букет квітів чи поштова листівка можуть підняти їй настрій. Разом з дітьми постарайтеся організувати для неї щось особливе. Ви можете, наприклад, купити папір і наклеїти на ньому вирізані картинки із зображенням рис, які ви в ній цінуєте. Напишіть фломастерами ніжні слова, прикрасьте гарною кольоровою стрічкою і від імені всієї сім’ї вручіть їй цей плакат. Цей жест уваги позитивно вплине на її почуття і допоможе їй побороти тимчасові труднощі.
3. Прислухайтеся не до її слів, а до змісту, який криється в них. Тобто намагайтеся зрозуміти її почуття. Що вона хоче сказати? Чи ви можете зрозуміти зміст, який криється в її словах? Спочатку скажіть їй: «Я не знаю, чому в тебе такий пригнічений настрій, але розумію, що для цього є свої причини». Говорячи такі слова, ви демонструєте їй своє розуміння і сприяєте нагромадженню нових фізичних сил.
4. Допоможіть їй покращити своє самопочуття, «заблокувавши» її симптоми. Доктор Дей так пояснив мені цей принцип: актори, виступаючи на сцені, повинні зображати все в підсиленій і перебільшеній формі, щоб глядач краще міг зрозуміти думку. І хоч вони самі розуміють, що це все перебільшено, публіка сприймає це за норму. На думку доктора Дея, ви також повинні перебільшити проблему своєї дружини, щоб вона переконалася, що ви її розумієте.
Вона цілком нормально сприйматиме ваші висловлювання, хоч ви і матимете відчуття, що «переборщили».
Запропонуйте їй, наприклад, якесь фізичне навантаження. Це може бути шейпінг чи щось інше, що вимагає фізичного напруження. Скажіть їй: «Можливо, тобі варто чимось зайнятися, щоб ти забула про свої проблеми». Дуже часто цей принцип спрацьовує і досить легко повертає людину до дійсності. І вона починає думати: «Зрештою, не так уже все й погано».
Коли ж людина не бачить виходу із ситуації, їй хочеться цілий день пролежати на канапі і дивитися на стелю. Немає нічого гіршого за такий стан. Постарайтеся «витягнути» її з дому, навіть якщо вам доведеться йти разом з нею за покупками. Бувають такі дні, коли моя дружина натягує на себе покривало і цілий день проводить у ліжку, хоч сама розуміє, що ефективнішим було б піти на шейпінг або інтенсивно зайнятися чимось іншим.
5. Інший допоміжний засіб при депресіях — записувати власні думки. Коли пригнічена людина записує думки, то вона піддається впливові так званого «душевного очищення», як каже доктор Дей. Подаруйте дружині блокнотик і переконайте її записувати, чим ви або хтось інший образили її.
Ще краще було б, якби ви могли переконати її записувати, що позитивного дали їй негативні ситуації. Спочатку вона відмовиться і скаже, що в негативному не було нічого доброго. Можливо, спочатку ви самі повинні вказати їй на позитивні сторони. Чим більше позитивного вона відкриватиме, тим легше ставатиме їй на душі.
Більшість жінок, які практикують такий принцип, часто говорять мені: «А й справді. Не так уже все погано». Якщо ваша дружина не має часу, щоб записувати свої почуття, ви можете допомогти їй не думати про погане. Обережно відучіть її від слова «якби». Один психіатр якось сказав, що це слово є причиною депресій у багатьох людей. «Якби я не…», «Якби я могла…», «Якби він…».
Це слово може розбити людину душевно, духовно і фізично.
6. Навчіть дружину повністю розслаблюватися, коли вона в стресовій ситуації. Я сам переконався, що 10 хвилин розслаблення інколи створюють відчуття, що я чотири години спав міцним сном. Це дає нові сили.
Піддайтеся впливові природного механізму свого організму: розслабтеся в положенні сидячи чи лежачи, кілька разів зробіть глибокий вдих, затримайте дихання і розслаблюйте кожен м’яз свого тіла, потім зробіть глибокий видих. Уявіть, як розслаблюються ваші м’язи і протягом наступних 10 хвилин залишайтеся нерухомим.
7. Спонукайте свою дружину регулярно займатися спортом. Норма ходить у спортивну секцію, і коли в неї пригнічений настрій, фізичне навантаження знімає цей стрес. Фізичний рух має позитивний вплив на думки і почуття. Ті, що працюють з людьми, які перебувають у пригніченому настрої, стверджують, що це один з найефективніших засобів терапії.
Якої розради потребує ваша дружина?
Чому ви не попросите дружину пояснити, коли і якої розради вона потребує? Попросіть також, щоб вона була терпелива, поки ви не опануєте мистецтва люблячого ставлення.
Для роздумів
1. Чи є закономірним уважне, вирозуміле ставлення до людини, яка збуджена чи перебуває в кризовій ситуації? (Кол. З, і 14; 4, 6).
2. Чи ви знаєте, що потрібно вашій дружині в кризових ситуаціях? (1 Пт. 3.7).
Напишіть її відповідь на це запитання.
Уривок з книги “Пізнай свою дружину”
