Прибиральниця в кафе питає охоронця:
– Як справи? Як здоров’я?
Той у відповідь:
– Аби не гірше.
Мене чомусь завжди щось насторожувало у цій останній фразі. Думаю, що йдеться про дві обставини:
1. Страх чи небажання сказати про те, що є добрим. А можливо це неспроможність того добра помітити? Як наслідок – неспроможність жити з відчуттям вдячності: Богові, людям, самим собі за усе добро, яке трапляється у житті. А його в кожного з нас дуже немало, якщо чесно.
2. Закритість на ріст. Якщо єдиною мрією є, щоб моя життєва ситуація не погіршилася, то я не буду надто напружуватись, щоб стало краще. І зазвичай це може стосуватися усіх вимірів життя: духовного, матеріального, стосунків з людьми, професійного росту, моїх моральних якостей, тощо.
Добре би було, щоб ми відповідали: “Дякуючи Богові і чудовим людям, в моєму житті багато добра, але я дуже хочу, щоб було ще краще і для цього роблю все можливе”. Звісно, це дуже схематична відповідь і навряд чи вона мусить саме так звучати в нашому щоденному спілкуванні, зважаючи, що обставини міняються з дня на день . Важливо, щоб це була наша внутрішня позиція!
Голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ отець Ростислав ПЕНДЮК
