Блаженний, хто дбає про три речі: вправляння в молитві, рукоділля і роздумування. Бо написано: Заспокойтесь і пізнайте, що я — Бог (Пс. 45, 11); і ще: Убогий я і в трудах від молодости моєї (Пс. 87, 16); та й ще: Про закон Його розважатиме день і ніч (Пс. 1,2).
Усім своїм серцем уповай на Господа й легко уникнеш ворожих підступів. Бо Господь не залишить без опіки тих, що Йому служать.
Частіше молися зі смиренним серцем, як три юнаки в палаючій печі, і не роби зі себе печери розбійників, віддаючись недозволеним ділам, щоб не осоромитися тобі в день суду, коли відкриються людські тайни.
Йона, перебуваючи в череві кита, голосив у молитві: вивів моє життя з ями, о Господи, мій Боже (Иона 2,7). Молитваця розсікла безодню, повітря, сягнула неба й увійшла до вух Господа. Краще мовити, сам Господь, що, сповнює всесвіт, не був далекий від свого щирого служителя.
Усім серцем вслухайся у псалмоспіви й читання Божественних Писань, і тук їхній впивай душею своєю, як немовля живиться молоком із грудей.
Не розслаблюйся помислами, що приходять до тебе. Але коли прийде до тебе лукавий помисел, заклич до Господа зі сльозами, мовлячи: Господи, будь милостивий до мене, грішного, і прости мені, Чоловіколюбче! Віджени від нас лукавого, Господи! Бог — серцевідець і знає помисли, що походять від згубних схильностей, але також знає і помисли, що приходять зі злоби бісів. Але знай і те, що, наскільки трудитимешся і терпітимеш, служачи Господеві, настільки очищатимуться твій ум і твої помисли.
Припади до царя слави, сповідаючись зі своїх гріхів; у Нього множество щедрот. Хто хоче потрапити до земного царя, того зупиняє сторожа біля воріт, проганяють вояки і слуги; той приносить дари князям, щоб отримати те, про що просить. А ти, приступаючи до Царя сущого, нічого такого не бійся. Йому не потрібні дарунки, нікому їх взяти й тебе зупинити: бо не злопам’ятний Він, а чоловіколюбний й уболіває над нещастями людськими (Йоіл 2,13). Тож, приступаючи до Нього, приступай не з лукавством і дволикістю, а з чистим сумлінням. Ще поки скажеш що-небудь, Він передбачить, про що говоритимеш, і ще поки розтулиш вуста свої, заздалегідь знає, що в тебе на серці. Не вагайся й не приховуй своєї недуги. Лікар не жорстокий, а співчутливий, лікує словом. Він — невичерпне джерело, з якого струмує для людей зцілення. Якщо хочеш спастися, не відкине тебе той, що мовив: Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які Його просять (Мт. 7, 12).
Молися, сповідайся, а молитві і сповіді нехай спів діють вчинки. Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед тобою (Пс. 140, 3). І почуєш від Господа: …Велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш (Мт. 15, 28).
Прекрасно є молитись завжди й не падати духом, як каже Господь (Лк. 18,1). І ще апостол каже: Моліться без перерви (1 Сол. 5, 18), тобто і вночі, й удень — повсякчас. Не лише захо-дячи до церкви, але й в инший час не полишай дбати про це. Навпаки, чи працюєш, чи спиш або перебуваєш у дорозі, їси, п’єш чи лежиш — не переривай молитви, бо не знаєш, коли прийдуть по твою душу. Не чекай неділі чи празника, не розрізняй усіляких місць, а за словом пророка Давида молися: на кожному місці володіння Його (Пс. 102, 22). Тому чи в церкві ти, чи в себе вдома, пасеш вівці чи щось будуєш — не полишай молитви, і, коли можна, вклякни, коли ж ні — молися умом і ввечері, і зранку, й опівдні.
Замість лука простягай свої руки на молитву, як написано: Рамена мої вчинив, наче лук мідяний (Пс. 17, 35). Бо справді, лук мідяний на ворогів — руки, простягнені в молитві, що її приносимо у віданні; це влучна стріла, що її пустив той, хто натягнув лук. Якщо дозволиш помислові блукати, то станеш подібний до чоловіка, що тримає в руках лук, але не вміє націлитися на супротивника, а пускає стрілу навмання. Чи злякає коли твого ворога цей удар, якщо тримаєш в руках лук і не в нього, а навмання пускаєш стрілу? Навпаки, як хто молиться зі знанням, не дозволяє помислам блукати і розуміє, хто він і перед Ким стоїть, із Ким бесідує. Тоді його молитва наближається до Бога, і ворог сильно страждає, немов уражений стрілою в серце.
Якщо просиш чогось у свого Бога, то проси не так, аби неодмінно отримати це від Нього, а передаючи це разом Йому і Його волі. Приміром, часто пригнічують тебе скверні помисли,і ти журишся через це, і хочеш ублагати Бога, щоб звільнитися тобі від цієї боротьби. Але нерідко, брате мій, це служить тобі на користь. Бо кажу, що часто це трапляється тобі, аби ти не пишався, а був смиренномудрим. Поглянь на цього стовпа апосто лів, як йому на його ж користь було дано колючку в тіло, посланця сатани, що бив в обличчя (2 Кор. 12, 7). Навіщо ж? Аби не загордів. Якщо такому мужеві було дано цей урок, щоб не загордів, то наскільки більше нам, немічним, будучи нічим (Гал. 6, 3), треба зносити муки (тиранію гріха), щоб не загордіти. Також, якщо спостигла тебе яка скорботи чи утиски, не проси, щоб неодмінно тобі визволитися від них, бо й це незрідка буває корисно. І ще, коли просиш про щось, не проси, щоб неодмінно це одержати. Бо, кажу, ти як людина часто вважаєш для себе корисним те, що нерідко буває некорисним. Але якщо полишиш свою волю й наважишся ходити за волею Божою, то будеш у безпеці. Багато хто, отримавши те, чого ревно прагнули, згодом розкаювалися або впадали у великі лиха. Послухай, що каже апостол: Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо (Рим. 8,26). Отож, що корисне й повчальне для нас, знає сам Бог, тому й віддамо Йому це. Кажу це не для того, аби стати тобі перепоною до звернень з твоїми проханнями до Бога, навпаки, благаю тебе просити Його про все: мале й велике. Й ось що кажу тобі: коли молишся і відкриваєш перед Ним, що в тебе на серці, кажи Йому так: Тільки хай не моя, а Твоя буде воля! (Лк. 22,42). Відкрий Господеві путь твою і надійся на Нього, і Він сповнить (Пс. 36, 5). Тому, якщо просиш чогось у Бога, будь несхитний у своєму проханні (якнайстаранніше й невідступно молися), а відкриваючи перед Ним свої потреби, кажи: Якщо є, Владико, воля Твоя, щоб це збулося, то зверши й зроби успішним, а якщо нема на це волі Твоєї, не допусти цьому статися, Боже мій! Лише підкріпи й збережи душу мою, щоб був я спроможний це перенести.
Головне в доброму прагненні й вершина добрих діл є постійне перебування в молитві, якою, випрошуючи в Бога щоденно, можемо здобувати й инші чесноти; адже благість є в єдиного Бога. У молитві через божественне відвідання у гідних Його відбувається певне таїнственне сопричастя духовної діяльности й усамітнення самого ума в невимовній любові до Господа. І в небесні захоплення любови, в полум’яну прихильність щоденно залучається духовною любов’ю до Бога той, хто присилує себе постійно перебувати в молитвах, як сказано: Ти дав веселість серцю моєму (Пс. 4, 8). І каже Господь: Боже Царство всередині вас (Лк. 17, 21). А це перебування царства всередині нас що иншого означає, як не небесну веселість, що відбувається в достойній душі? Бо якщо в Царстві Небесному насолоду, і радість, і духовну веселість у вічному світлі матимуть святі, то ще тут святі й вірні душі удостоюються отримати завдаток і почин цього через діяльне спілкування Духа.
Хто всеціло посвячується Богові й без усілякої нед-балости вдається до посильних йому старанности й труду, із несхитною вірою завжди сподівається від Бога викуплення за допомогою Христової благодаті, той, за благістю Божою, вдостоюється піднятися на саму вершину несхитної чесноти й любови. Досконалий християнин усіляку чесноту і всі плоди Духа, що понад нашу природу, як-от: істинні й глибокі любов і мир, довготерпіння й благість, лагідність і терпіння, віру і смирення й инші діла істинної чесноти — являє з насолодою і духовним задоволенням як природні та звичайні, уже без втоми й легко, більше не борючись з гріховними пристрастями як цілковито викуплений Господом, як той, що сподобився стати Його чистою оселею й побуджуваний до чеснот божественною силою в радості й веселості від Святого Духа, здобув цілковите панування в серці Христового миру. Такий чоловік через те, що в нім справді оселився Святий Дух, не лише подібне ділання чеснот звершує вже з великою насолодою, не втомлюючись, — він легко візьме на себе якнайважче — Христові страждання. Підкріплений Духом, з великим прагненням дає він обіт постраждати за Христа і буває готовий перебувати в наготі, голоді, терпіти всілякі лиха заради Господа, страждати від ненависти, безчестя, наклепів, стати неначе покидьком цього світу, і, врешті, бути розп’ятим і юродивим. Бо повне вселення в нього Святого Духа і нетлінна, діяльна втіха майбутньою безсмертною надією на воскресения готує його до того, що Христові страждання приймає він з великою насолодою. Таким є той, що справді припав до Господа й став з Ним одним духом (1 Кор. 6, 17).
За матеріалами підготувала Тетяна Трачук
