Сьогоднішній уривок недільного Євангелія розповідає про зцілення сліпого жебрака, який в людей просив милостиню, а в Ісуса Назарянина попросив милості.
Це дуже зворушливий та емоційний уривок. Віра сліпого чи роздратування людей. Крик чи змушування замовкнути. Що переможе? Але мене в цьому уривку зачепило щось інше. Ісус не йде до сліпого, а велить того привести до себе. Що це, “зіркова хвороба”, лінь, чи ще щось?
Стівен Кінг якось сказав одну цікаву річ:
“Дитина, що народилася сліпою, навіть і не підозрює, що вона сліпа, доти, поки хтось не скаже їй про це. Навіть тоді вона матиме дуже приблизне уявлення про те, що таке сліпота; тільки зрячі знають, що це таке.”
Господь часто послуговується іншими людьми, щоб привести когось до себе. Він послуговується батьками, дідусями, бабусями, щоб відкрити дитині ази християнської науки. Він послуговується друзями, які можуть нам сказати щось, що може перевернути наш світогляд. Він послуговується і нами, священниками, які часом можуть просити когось замовкнути, а часом привести когось до Ісуса. Людина без віри дуже схожа на незрячу людину.
Як пояснити людині, яка ніколи не бачила світла, красу квітки, безкрайого неба, сніжинки чи бджоли? Для незрячої людини найкраще уявити те, чого вона може безпосередньо діткнутися. Так і для атеїста. Для нього цінним є лише те, що можна дослідити, діткнутися. Ми б хотіли, щоб всі люди увірували в Бога, і Бог би цього хотів напевно. Але Він потребує нас із Вами, щоб принаймні ми відповіли на їх запитання “Що це таке” так, як відповіли люди з цього уривку: “То Ісус Назарянин проходить”. А чи матиме “незрячий” бажання щось просити, це вже не наша турбота.
