Іноді легше пояснити явище, сказавши, чим воно не є. Пропонуємо почитати зауваги отця-єзуїта Роберта Вавера про те, як добре висповідатись і чим добра сповідь не є.
Таїнство покаяння та примирення – це зустріч з люблячим Богом, який прощає нам наші гріхи. Це зцілення душі. Не має значення, наскільки поганим є те, у чому ми хочемо зізнатися, або як довго ми не сповідалися.
Йдучи до сповіді, ми не повинні боятися, що Бог не простить нам найважчих гріхів, що ми цього не заслуговуємо. Наш Батько хоче, щоб ми оцінили свої вчинки, думки та бездіяльність перед Ним, а потім прийняли Його милосердне прощення. Сповідь не має на меті розповісти Боггові, що ми зробили неправильно. Він вже знає. Під час сповіді ми можемо сказати, що нам шкода і дізнатися, що, незважаючи на наші гріхи, Він хоче бути з нами.
Не сповідаймось з чужих гріхів, хіба що ми до них причетні.
Не сповідаємось зі спокус, поганих і нечистих думок, ідей, спогадів, емоцій – якщо ми не піддалися спокусам. Так само і з неуважності на молитві чи Літургії не сповідаємось.
Не сповідаємось зі снів.
На сповіді не розповідаємо про добрі вчинки чи загалом про те, наскільки добрими людьми ми є.
Якщо у нас складна життєва ситуація, не слід шукати розради та професійної поради у сповідника. Краще звернутись до людей, які нас добре знають або до фахівців.
Для сповіді потрібен священник. Однак він тут не головний герой. Природний сором за наші гріхи та слабкості не повинен викликати страху. Нехай сором буде частиною покаяння за наші гріхи.
Уникаймо загальних виразів, на кшталт «Я згрішив проти 1-ї, 4-ї та 9-ї заповідей», або «Я визнаю свій гріх ліні та гніву». Називаймо гріх його іменем. Описуймо конкретні ситуації, в яких ми провинились – особливо коли йдеться про тяжкий гріх. Однак не варто вдаватися до надто детальних описів.
На сповіді не варто намагатись «приховувати» гріх, якого ми найбільше соромимось, за допомогою хитромудрих фраз, або непомітно перераховуючи його. Навпаки! Варто зазначити: “Це моя найбільша проблема” або “За цей гріх мені найбільше соромно”.
Також не кажімо: «Можливо, я був нетерплячий», «Можливо, я когось скривдив». Для цього потрібно глибше перевірити совість. Або я насправді був нетерплячий у конкретній ситуації, або необережно згадую про цей гріх, “про всяк випадок”.
Іспит совісті слід проводити перед сповіддю, а не під час. Однак не біймося запитувати сповідника про незрозумілі нам справи. Не недооцінюймо сумніви.
Не сповідаємось з “гріхів поколінь”, оскільки єдиним гріхом, що передається з покоління в покоління, є первородний гріх, який зникає в момент хрещення. Також не визнаємо гріхів, які ми вже визнали на сповіді і які були прощені.
Свята Сповідь – це не стирання негативних спогадів, це не гумка, щоби стерти написане олівцем. Наслідки визнаних нами гріхів можуть залишитися на все життя. Тому слід дбати про покуту та компенсацію, а не щоразу сповідатися з тих гріхів.
Церква отримала силу прощати всі гріхи, скоєні людиною.
Адаптація Тетяни Трачук
