Псалом 7
2. Господи, Боже мій, до тебе прибігаю; спаси мене від усіх гонителів моїх і рятуй мене, 3. щоб ворог моєї душі не розшарпав, як лев, що кості ламає, й ніхто не рятує!
Протистояння проти прогріхів подолане, проте досконалій душі залишається лише подолати диявольську заздрість, а тому вона кричить словами цього другого стиха. Автор псалма спочатку говорить в множині: «спаси мене від усіх гонителів моїх», а відтак вживає однину кажучи: «Щоб ворог моєї душі не розшарпав, як лев». Святий Петро каже нам, що: «диявол є ворог наш, що блукає навколо нас, немов рикаючий лев, шукаючи кого б пожерти» (1Пт. 5.8). Псалмопівець не ігнорує ворога, якого ще потрібно подолати, цього грізного супротивника кожної досконалої душі.
4. Господи, Боже мій, коли я таке учинив, коли є беззаконня в долонях моїх, 5. коли я доброчинцеві злом відплатив, і без причини ограбував свого противника.
Цей текст нам показує, що досконалій душі не слід нічого боятися, окрім підступних пасток диявола. А тому вона молиться, щоб пізнати знання глибокої таємниці цієї тиші, яку Ісус Христос зберігав, щоб спасти нас у своїй милосердній доброті, страждаючи з великою терпеливістю, будучи підступно зрадженим. Спаситель ніби відкрив їй причину свого мовчання і сказав: «Це заради тебе, що була безбожна і грішна, щоб змити твої беззаконня в моїй крові, я поклав найбільше мовчання і нездоланне страждання, щоб терпіти поряд себе мого зрадника. Отож, чи не навчилась ти душе від мене, не віддавати злом на зло?». Ця душа, роздумуючи і розуміючи, що зробив для неї Спаситель, та дивлячись на його приклад, натхнена, щоб прямувати до досконалості, немовби говорить Богові: «Якщо я віддала злом за зло, якщо я своїми вчинками не слідувала за твоїми святими повчаннями, то нехай упаду я безславно під утиски моїх ворогів». Отже, якщо хтось помстився комусь за заподіяне зло, не наслідуючи смиренної тиші Спасителя, чи радше його терпеливості, то він безславно потрапляє під утиск невидимих ворогів. Він прагне перемогти супротивника, а його самого всередині перемагає демон і радість, яку він відчуває від того, що був непереможним, позбавляє його всіх заслуг. Отож, псалмопівець добре знає, що робить перемогу найбільш славною і що нам воздасть наш Отець небесний, який бачить таємні речі (пор. Мт. 6. 6). Тому, щоб не помститись тим, які заподіяли зло, слід намагатися радше перемогти свій гнів, а не ворога. Саме так, нас вчить автор книги Приповідок, що каже: «більше слави є в тому, щоб здолати свій гнів, ніж здобути місто» (Прип. 16. 32 ).
6. Ворог нехай переслідує душу мою, і нехай дожене, і нехай до землі він потопче життя моє, і хай мою славу оберне на порох!
Ворог, тут вжито в однині, оскільки автор нам показує того, кого він представив як лева. Це саме той ворог, який переслідує душу і стає її господарем, коли йому вдасться її спокусити. Люди можуть зайти так далеко, що вбивають тіло, але ця зовнішня смерть не підпорядковує їм нашу душу, натомість диявол може заволодіти душею, яку він дістає у своїх пошуках. «І нехай до землі він потопче життя моє», тобто зробити моє життя порохом, яка йому служить їжею. Бо цього ворога називають не лише левом, але і змією і якому Бог сказав: «Ти будеш їсти землю», коли він сказав грішній людині: «Ти земля і ти повернешся в землю» (Буття 3. 14,19). «Хай мою славу оберне на порох», тут пророк дійсно бажає більш міцної слави, яка не перетвориться на порох, для тих, які по совісті стоять перед лицем Божим і які не терплять похвалу. Бо ж написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться» (1Кор. 1. 31). Ця слава перетворюється на порох тоді, коли людина нехтує Господньою славою, яка існує в тайні сумління і шукає слави та оплесків від людей. Марнославство – це перше, у що впадає душа і останнє, що може душа подолати. Бо початок усякого гріха – це гордість, відповідно ж, початок гордості в людини – це відокремлення віл Бога (пор. Кн. Сираха 10. 12-13 ).
7. Устань же, о Господи, в гніві Своїм, понесися на лютість моїх ворогів, і до мене скеруй постанову Свою, яку Ти заповів! 8. І громада народів оточить Тебе, і над нею вернися на висоту!
В своїй смиренності, Господь повинен був піднесений то тієї міри, щоб аж стати не зрозумілим. Тобто у своєму приниженні, Він був настільки піднесеним, що Його вороги не зрозуміли. Бо грішники – вороги праведних, а нечестиві – побожних. «І громада народів оточить Тебе», бо те, що змусить тих, хто не знав Христа, розп’яти Його, змусить народи повірити в Нього, і поклонятися Йому у натовпі.
9. Господь судить людей, суди ж мене, Господи, за моєю правотою й за моєю невинністю.
Автор псалма має рацію, говорячи, що: «Господь судить людей», бо Він прийде, щоб судити живих і мертвих. І хто ж, як не Ісус Христос? Бо Отець нікого не судить, Він дав Сину силу судити ( пор. Ів. 5. 22). «Суди ж мене, Господи, за моєю правотою й за моєю невинністю», бо ж справжня невинність – це не шкодити навіть ворогам. Тому можна просити, щоб Господь судив згідно з невинністю того, хто по правді каже: «коли я доброчинцеві злом відплатив і без причини ограбував свого противника».
10. Нехай злоба безбожних скінчиться, а Ти зміцни праведного, бо вивідуєш Ти серця й утроби, о праведний Боже!
Цей стих перегукується зі словами книги Одкровення: «Неправедний хай ще неправду чинить, і скверний нехай ще скверниться, і праведний ще творить правду, і святий ще освячується»(Од. 22. 11). Так видається, що беззаконня завершується у тих, хто розіп’яв Сина Божого, але воно залишається ще більшим у тих, хто відмовляється і не намагається жити святим життям, хто ненавидить закони істини, за які і був розп’ятий Божий Син. «Нехай злоба безбожних скінчиться», каже псалмопівець, тобто нехай вона досягне свого піку і таким чином заслужить справедливого Божого суду. «Бо вивідуєш Ти серця й утроби», отже Бог досліджує серця і знає де знаходиться наш скарб (пор. Мт. 6. 21), бо Він нас вибрав вже від утроби матері і покликав нас своєю благодаттю (пор. Гал. 1. 15). Ми радіємо в Господі, який спрямовує праведника до чистого сумління, в якому Він сам присутній. Саме туди не проникає жодне людське око, а лише Той, хто знає об’єкти наших думок і задоволень. Вчинок, який ми робимо, може бути відомий людям, чи то слова, чи якась зовнішня справа, але наш намір зробити те чи інше, відомі лише Богу, який досліджує серця і утроби.
11. Щит мій у Бозі, Який чистих серцем спасає.
Бог, який досліджує розуми і серця, також дає праведність праведникам і рятує тих, хто має чисте серце. Він видівши серце, зайняте праведними думками, і тіло, відлучене від усякої насолоди, надає допомогу тому праведному серцю, яке вміє поєднувати чисті думки з бездоганністю.
12. Бог Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається.
Хто цей Бог, який судить, як не Господь, який судить народи? Він справедливий, бо віддасть кожному згідно з його ділами (пор. Мт 16. 27). Він сильний, оскільки, незважаючи на свою всемогутність, Він терпів заради нашого спасіння переслідування нечестивих; Він терплячий, оскільки не віддав катів на тортури відразу після свого воскресіння, але очікував, щоб вони змогли зненавидіти цю безбожність і таким чином врятувати себе. Це очікування триває і сьогодні, бо ж Він зберігає вічне покарання для останнього суду, закликаючи грішників до покаяння. Бог не вдається до гніву, тобто не закликає своїх ангелів до щоденної помсти. Зараз Його терпеливість запрошує нас до покаяння, але в останній день, коли люди своєю твердістю серця і нерозкаяністю накопичать гнів на себе в той день, коли об’явиться, справедливий суд Божий (пор. Рим. 2. 5), тоді Він замахнеться своїм мечем.
13. Коли хто не навернеться, буде гострити меча Свого Він, Свого лука натягне й наставить його.
Можна сказати, що Ісус Христос є Божим мечем, двосічним мечем, яким Він не розмахував під час свого першого приходу, але якого тримав прихованим у піхвах свого смирення. Проте коли Він прийде судити живих і мертвих, блискавиці Його списа виблискуватимуть усім сяйвом своєї пишності, щоб просвітити всіх праведних і кинути нечестивих у жах. «Свого лука натягне й наставить його», у натягнутому луці, святий Августин вбачає Святе Письмо, де сила Нового Завіту, як нерв згинається приборкуючи жорстокість Старого. Цей лук стріляє стрілами, немов випускає апостолів та святих проповідників.
14. І йому приготовив смертельні знаряддя, Він зробить огнистими стріли Свої.
Ці огнисті стріли проймають божественною любов’ю тих, кого вони уразили. Коли когось уразили б такі стріли, то він би загорівся б такою любов’ю до Царства Божого, що зневажив би всіх супротивників, що є проти нього. І хто б не намагався такого відвернути від його мети, то він би сміявся з його переслідувань і казав би: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8. 35, 38-39). Також Августин вважає, що апостоли були знаряддям смерті для тих, хто їх переслідував, і вогняними стрілами, щоб запалити серця тих, хто повірив.
15. Ото, беззаконня зачне нечестивий, і завагітніє безправ’ям, і породить неправду. 16. Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку приготовив.
Розкрити яму в земних справах, означає підготувати пастку, в яку може потрапити той, кого несправедлива людина хоче обдурити. Грішник відкриває цю яму, коли відкриває свою душу на пропозиції земних похотей. Він копає рів, коли пов’язується із шахрайством.
17. Обернеться зло його на його голову, і на маківку зійде його беззаконня!
Це той, хто не хотів тікати від гріха, добровільно зробив себе його рабом, згідно з цим словом Господа: “Кожен грішник стає рабом гріха”. Тому його гріх буде на ньому, оскільки він сам підкорився гріху, оскільки він не міг сказати Богу, як кожна правдива і невинна душа: «Це ти моя слава і хто піднімає мою голову» (Пс. 3. 4). Отже, він буде принижений так що беззаконня запанує над ним і зійде на нього і це буде для нього дуже важким тягарем і завадить йому піднятися до решти святих. Так відбувається з грішником, коли душа стає рабом гріха, а пристрасті домінують.
18. Я ж Господа буду хвалити за Його правдою, і буду виспівувати Ймення Всевишнього Господа!
Це отже, свідчення про праведність Бога, немов би можна сказати: «Воістину Господи Ти праведний, коли Ти захищаєш добрих, просвітлюючи їх Собою і коли в Твоїй мудрості, грішник знаходить своє покарання у своїй власній злобі, а не у Твоїй волі». Це визнання підносить славу Господа набагато вище за блюзнірство злих, які постійно шукають виправдання їхніх злочинів і не хочуть визнавати своїх провин. Вони звинувачують у своїх гріхах або долю, або демона, якому наш Творець хотів, щоб ми чинили опір. Тепер той, хто розуміє, що Бог своєю мудрістю повертає кожній душі те, що вона заслужила, не принижуючи жодним чином красу Всесвіту, хвалить Бога у всіх своїх творах; і це свідчення походить не від грішників, а від праведних.
