Минулого року ми ознайомлювали читачів нашого сайту з діяльністю і служінням парафії Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ в місті Мелітополь – “Церква, яка допомагає”, ― так про УГКЦ говорять у Мелітополі навіть ті, які ніколи не були на Літургії
Нещодавно семінарист Святослав Бронецький та Марічка Ярема на кілька тижнів доєдналися до служіння в парафіяльному домі при парафії Різдва Пресвятої Богородиці в Мелітополі, і на своїй сторінці трішки поділилися своїм досвідом з нами. Якщо маєте можливість – підтримайте благу справу.
Я думала, що потраплю просто в Мелітополь, на парафію Різдва Пресвятої Богородиці, але насправді попала в інший світ – світ, де не лише читають Святе Письмо, але і втілюють.
Саму парафію заснував отець Петро Креніцкий, який організував вже величезну кількість парафій. Зараз він служить і живе на іншій, а цією, в більшості, заопікується молоде покоління священників. Отець Олександр Богомаз, який тут за головного, отець Владислав Ігнатюк, який ще недавно був учасником гурту МетаНоя і отець Leonid Bizunov, який нагадує ходячу енциклопедію. Всі троє надзвичайно різні і круто працюють в своїй команді. Крім цієї парафії вони також душпастирюють на сусідніх.
При парафії крім священиків є кілька місіонерів – кожен із них на своєму місці. Ваня, який працює з безхатьками. Марічка, яку страшенно люблять діти. Пані Таня, тут як духовна мама, яка дбає про добробут цілого будинку і відповідає за спільноту матерів. Міша, який займається роботою по будинку. Паша, витягнутий з темного минулого, має роль завгоспа, а по вечорах різьбить хрести. І теж на зиму був Святослав, який гарно справлявся з відвідинами хворих у лікарні та допомагав всюди, де була потреба. Є ще двоє студентів Настя та Сашко, які тут живуть та допомагають виконувати місіонерську роботу. На церковному подвір’ї є будинок, де живуть місіонери, гості і потребуючі. Деколи він перетворювався ледь не на таборову базу. Дійсно тихо і безлюдно тут ставало лише ввечері, коли всі жителі обов’язково йшли на літургію, якій завжди передує вервиця.
Основна і постійна діяльність при парафії – щоденне одноразове годування бездомних. Зазвичай це якийсь суп, хліб та чай – накладають щедро, і спілкуються, як з давніми знайомими. Господиня на кухні Елена Самофалова, яка працює тут вже багато років, знає кожного по імені, зустрічає з усмішкою. Попри те, що її обов’язки зосереджені на кухні, вона також дуже багато допомагає потребуючим з різними проблемами. Перед видачою їжі, хтось з місіонерів читає Святе Письмо і проповідує. Зазвичай цим займається місіонер, який раніше сам був у схожій ситуації, тому йому дуже добре вдається це служіння. Щотижня місіонери їздять в нічліжку і організовують безхатькам перегляд фільму.
Найбільше вразила мене спільна риса всіх жителів парафії – надзвичайна відкритісь і гостинність. До них справді можна звернутися з будь-чим. Бездомні можуть прийти до будинку в будь-який час, попросять їсти – і їх нагодують. Зазвичай грошей тут не дають, а зразу вирішують різні проблеми – переночувати, потрапити в лікарню, відновити пенсію чи документи, банально постригтися чи переодягнутися, якщо нема такої можливості і т. д. Час від часу один з місіонерів навіть їздив до багатодітної сім’ї, щоб просто побути з дітьми і дати відпочити матері. Також місіонери їздили в лікарню до хворих, комусь привезти їсти, з кимось порозмовляти, комусь нагадати про Святі Тайни, комусь почитати Святе Письмо.
В будинку часто було багато дітей. Більшість з них це діти з парафії, які забігали після школи щоб побавитись. Місіонери чи отці розмовляли з ними, бавилися, вчили читати, часом брали з собою, коли кудись їхали. Катехизації часто відбуваються спонтанно, проте дуже живо – разом читають дитячу Біблію, розмовляють, ставлять сценки і т. д. Раз в тиждень отець проводить зустріч з молоддю –розмовляють за чаєм, дивляться фільми, читають Святе Письмо і т. д. Також періодично бувають пластуни, мають тут свою програму. Також тут організовуються оазиси – християнські табори для дітей. На парафію нерідко з’їжджається різна молодь чи друзі з інших міст, як я, яку тут радо прийняли на 2 тижні – і це теж один з видів їхнього служіння, адже нам, простим гостям, в такиму перебуванні з ними відкривається багато Бога! Там часто запрошують пообідати чи поснідати разом, будь ти отцем чи безхатьком, протестантом чи парафіянином, дитиною чи бабусею. При будь-якій потребі хтось сідав за кермо і звозив чи розвозив дітей або парафіян, після чувань чи на прощу, чи будь-кого будь-куди в будь-який час.
Таке враження, що там молитва безперервна. Крім двох літургій і вервиць, зранку є ще утреня і час. Крім них отці чи місіонери часто моляться особисто. В поїздках більшу частину дороги тривала молитва. Молитва Тезе, чи мугикання духовних пісень то звична справа. Вечорами місіонери діляться досвідом або моляться в капличці чи приватно. Методи перемоги спокус у них дуже рішучі – якось я з компанією на кухні обговорювали не дуже приємну вчительку. Це почув отець, прийшов, порадив помолитись за неї, і тут же почав щиро молитись біля нас. Такі дивні та напрочуд гарні моменти ставались постійно.
В неділю після літургії збираються Матері в молитві. Її проводить одна з місіонерок – пані Таня. Жінки мають свою особливу молитву, після якої за кавою пані Таня катехизує на актуальну для них тему, а учасниці обговорюють її, радяться та підтримують одна одну. Та і взагалі – в церкві регулярно проводяться заходи на які з’їжджаються люди з сусідніх парафій. Щомісяця відбувається проща у Снігорівку, також отець Петро регулярно проводить молитовні чування. На таких заходах розкидані парафії об’єднуються в одну спільноту.
Ця парафія – надзвичайне місце, де люди живуть для Бога і ближнього. Мені часто здавалося, що Євангеліє трохи далеке від 21 століття. Реальне, істинне але життя там якесь інакше… Але тут видно, що таке ж самісіньке. Ті ж люди з тими ж потребами, лише вдягнуті у джинси замість хітону. Коли роззути очі, можна побачити дуже багато людських потреб, яких зазвичай не помітно у вирі заклопотаного життя сучасної людини. Ця парафія – місце відкритих сердець, де кожного приймуть, чи це безхатько – і наситять тіло, чи це я, звичайна дівчина зі Львова – і наситять душу. Там живуть абсолютною довірою до Бога, не знаючи чи будуть кошти для завтрашнього обіду, не знаючи хто і з якою історією прийде до них сьогодні, але віддають все це у Господні руки, якому, як я відчула, дуже подобається там бути.
