Закон левітів щодо їжі фактично повертає нас до першої книги Біблії.
Первісний Божий замисел полягав у тому, щоб люди були вегетаріянцями. У першій книзі Біблії ми читаємо: «Ось, Я дав вам усяку траву, що сіє насіння, яка є на всій землі, і всяке дерево, яке має плід, що сіє насіння; – вам це буде в їжу» (Бут. 1:29).
Крім того, Божий первісний задум для всякої живої істоти полягав у тому, щоби вона була травоїдною. Ми також читаємо в Бутті: «А всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому плазуну, на землі, в якому душа жива, дав Я всю зелень трав’яну в їжу» (Бут. 1:30). Ті, хто жив упродовж цього вегетаріянського періоду – від Адама до Ноя, – досягли дуже поважного віку. Адам жив 930 років, Сиф – 912, Єнос – 905, Яред – 962, а Мафусал – 969, і це найдовший вік, згаданий у Біблії.
Після потопу людське життя значно скоротилося. Авраам жив 175 років, Мойсей – 120. А тепер тривалість життя становить приблизно 75 років.
Існує чимало всіляких припущень, чому люди так довго жили у вегетаріянський період. Дехто переконує, що перед потопом кисню на землі було значно більше, відтак і кожен вдих наших предків містив його суттєво більше, ніж у нас тепер. Інші припускають, що землю огортала оболонка, яка підвищувала барометричний тиск. Це було б ідеальне середовище для росту людини і рослин. Є також гіпотеза, що світ перед потопом мав рослинність, неймовірно насичену поживними речовинами. Ті люди, котрі жили з часу Адама до часу Ноя, цілком могли споживати плоди й овочі, значно багатші на вітаміни, мінерали і фітонутрієнти.
Після потопу сталася зміна, що призвела до появи в харчуванні людини м’яса. Це фактор, який можна пов’язувати з коротшою тривалістю життя. Коли води відступили і Ной із сім’єю вийшов з ковчега, він збудував жертовник для Господа і приніс всепалення з чистих тварин і птиці. Господь відповів, пообіцявши ніколи більше не знищувати землі потопом. Він благословив Ноя та його синів і промовив:
«І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею; нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, і вся худоба земна, і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони; все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну даю вам усе; тільки плоті з душею її, з кров’ю її, не їжте» (Бут. 9:1-4).
Бог не обмежив споживання м’яса для Ноя і прийдешніх поколінь лише чистими його різновидами, сказавши, що все рухливе можна вважати м’ясом. Звісно, це мало дуже сильний практичний аспект. Тварини вийшли з ковчега і були доступною їжею для Ноя та його сім’ї, а рослини ще мали вирости, і мине чимало років, перш ніж виноградники і дерева почнуть давати плоди.
Ми були сотворені всеїдними
Людина з часу її створення була всеїдною, спроможною живитися і рослинною, і тваринною їжею. У нас двадцять кутніх зубів, що призначені для подрібнення і перетирання рослинної їжі. Ми також маємо вісім передніх різців – для надкушування плодів та городини. Тільки чотири з наших зубів, а саме ікла, призначені для поїдання м’яса. Наші щелепи рухаються і вертикально, і горизонтально, щоб розривати й подрібнювати їжу, тоді як щелепа справжнього м’ясоїда рухається тільки вертикально.
Людський кишковий тракт приблизно вчетверо довший від зросту людини, що сприяє перетравленню рослинної їжі. Кишковий тракт справжнього м’ясоїда набагато коротший і лише удвічі-втричі довший від його тіла. Шлунок м’ясоїда містить у чотири рази більше соляної кислоти, ніж шлунок травоїда. Тому м’ясоїди спроможні швидше перетравлювати м’ясо і позбуватися відходів саме завдяки коротшому шлунково-кишковому тракту.
Інші примати – такі як мавпи, горили і шимпанзе – всеїдні. Здебільшого вони споживають плоди та овочі і лише зрідка їдять дрібних тварин, яйця та ящірок. Із тваринної їжі горила отримує лише приблизно один відсоток калорій, а орангутанг – приблизно два відсотки. Однак ми, люди, схильні одержувати з тваринної їжі понад 50 відсотків калорій. У цій царині нам треба повчитися в мавп![1]
Наші руки подібні до кінцівок інших приматів і призначені передусім для зривання такої поживи, як плоди, овочі, насіння, листя і зерна. Ми не маємо пазурів, щоби розривати плоть.
Наша слина лужна і містить птіялін, який допомагає перетравлювати вуглеводи. Слина м’ясоїдів кислотна.
Також м’ясоїди мають більші нирки і печінку – щоби впоратися з надміром сечової кислоти та азотних відходів від споживання тваринної їжі. Печінка м’ясоїда виділяє значно більше жовчі, аби розщепити м’ясну поживу з високим умістом жиру.
Наше тіло просто не пристосоване до того, щоб упоратися з їжею, багатою на м’ясо і м’ясні жири.
Мусимо також визнати, що наші предки споживали м’ясо диких тварин, яке майже завжди містило мало жиру. Вміст жиру в дичині сягає приблизно чотирьох відсотків, тоді як домашня яловичина, якщо тварин годували переважно кукурудзою, містить тридцять і більше відсотків жиру. У дичині також є природні поліненасичені жири та незамінні жирні кислоти омега-3, що сприяють доброму здоров’ю.
Навіщо нам потрібні закони харчування?
Лише через понад тисячу років після Ноя Бог дав Мойсеєві правила харчування щодо чистих і нечистих тварин. Ці закони добре описані в Левіта 11 і Второзаконні 14.
Очевидно, що впродовж століть – до Мойсея – тварини не мали хвороб, небезпечних для людини. Але за часів Ізраїлю рівень забруднення і захворювань на землі сягнув того рівня, коли тварини деяких видів, імовірно, стали носіями бактерій, паразитів, вірусів і токсинів, згубних для населення.
