У Посланні до Галатів перераховуються плоди, які Святий Дух приносить у життя Християнина: «Любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5:22,23)
Першим у цьому списку стоїть любов – і любов, дійсно, найголовніше в християнському житті. Апостол Павло говорить про це в Посланні до Коринф’ян; і нам варто поглянути на ситуацію, яка спричинила написання цього Послання. Люди в коринфський общині були неймовірно духовними – вони приходили в екстаз, під час якого говорили ангельськими мовами, прорікали пророцтва, навіть, схоже, творили дива. Але апостол каже, що все це може бути даремним, бо головне – це любов.
«Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи. Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне» (1Кор. 13:1-8).
Але що таке любов? Про що тут йде мова? У сучасній мові любов – це емоція; почуття, яке ми відчуваємо до іншої людини. Як і інші емоції, нам важко його контролювати – і тому заповідь любові звучить дивно, неначе від нас вимагають того, що не в нашій владі.
Інша проблема виникає через те, що в сучасній мові «любов», як правило, означає еротичну закоханість, і люди часто говорять, що, раз Бог є любов і любов взагалі найважливіша, Він має схвалювати будь-які їх еротичні пориви – і гірко ображаються, коли їм кажуть, що це не так.
У біблійному контексті любов – це не емоція. Це ставлення. Воно проявляється не в переживаннях; воно проявляється в діях. Люди, які кажуть про «любов до народу», «любов до Батьківщини», про любов як про те, що спонукає людину до дій – і, можливо, жертв – заради того, що вона любить, дещо ближчі до істини.
Але вони знаходяться в серйозній небезпеці. Найстрашніші речі в історії чиняться не дрібними злодіями і розпусниками, а піднесеними ідеалістами, готовими на труди і жертви. Люди розв’язують криваві війни з любові до Батьківщини (і доводять Батьківщину до повного спустошення), влаштовують революції з любові до пригноблюваних (і піддають пригноблюваних ще гіршим лихам), і навіть саму віру в Бога роблять приводом для безчинств, запевняючи себе при цьому, що чинять так з «любові до істини».
У чому проявляється справжня любов? Слово Боже неодноразово свідчить – у дотриманні заповідей. Апостол Іоанн каже: «Любов же полягає в тому, щоб ми жили за Його заповідями» (2Ін. 1:6). Як пише апостол Павло: «Бо заповіді: “Не перелюбствуй”, “Не убивай”, “Не кради”, “Не лжесвідчи”, “Не пожадай чужого” й усі інші містяться у цьому слові: “Люби ближнього твого, як самого себе”. Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону» (Рим.13:9,10).
Це істина, яку людям було важко сприймати тоді, і важко зараз. Але нам важливо це запам’ятати – справжня любов полягає у виконанні заповідей. Якщо від імені любові нас спонукають порушити заповідь, нас обманюють. Любляча людина робитиме багато що – але є речі, яких вона точно робити не буде; заповіді – це як страхувальна сітка, нижче за яку точно не можна падати. Не можна вбивати, навіть якщо усі навколо запевняють, що цих поганих людей слід убити з любові до хороших. Не можна красти, навіть якщо вам пропонують зручну теорію, згідно якої це виглядатиме як справедливе покарання багатих і допомога бідним. Не можна лжесвідчити, навіть якщо Вам здається, що цим Ви допоможете людям, яких любите. Не можна перелюбствувати, навіть якщо всі навколо наполягають, що це і є любов. Не можна поклонятися ідолам, навіть якщо ідолопоклонники образяться і стануть гірко докоряти Вам у браку любові і розуміння. Не можна скоювати, підтримувати, або схвалювати якийсь гріх. Як каже апостол Павло: «Утримуйтесь від усякого зла» (1Сол. 5:22)
Любов проявляє себе в турботі про потреби інших людей, про їх тимчасове благополуччя і вічне спасіння – і вона стосується, передусім, волі, рішучості поступати певним чином.
Але вона, звичайно, не проявляється без емоцій – просто в нормальному випадку наші почуття (зазвичай з певним запізненням) йдуть за нашою волею. Коли ми несправедливо поводимося з людьми, ми схильні їх ненавидіти. Коли ми когось обмовили, нам потрібно вірити, що ця людина – негідник, і заслуговує ненависті; коли когось пригноблювали і образили – ми віримо і відчуваємо, що вони погані люди і самі мають бути в цьому винні. Ця низхідна спіраль – люди ненавидять тих, кого кривдять, а потім ще сильніше кривдять тих, кого ненавидять – лежить в основі багатьох страшних бід і несправедливостей.
На щастя, вірне і зворотне – наше серце лагідніє відносно тих, з ким ми поступаємо по любові. Ми не повинні чекати, поки ми відчуємо прихильність до інших людей – так ми не відчуємо її ніколи. Ми повинні поступати по любові – слухати те, що люди кажуть, і намагатися зрозуміти. Допомагати їм в їх потребах. Утримуватися від всякого роду зла. І для того, щоб навчитися цьому, нам знадобиться школа любові – Церква.
