Ангели впливають на людські долі?

Читай також

  • Біблія про втручання ангелів
  • 11 фактів про ангелів
  • Ангели і ми
        • Ангели впливають на людські долі?

          Преподобного Антонія Великого, коли він перебував у пустелі, охопила велика духовна черствість і темрява. І промовив він до Бога: “Господи, хочу спастися, але думки не дають мені цього зробити. Що ж мені чинити в муках моїх? Як досягти спасіння?” Коли за хвилю Антоній підвівся й вийшов назовні, побачив когось, хто нагадував йому самого себе, хто сидів і працював, а потім устав і почав молитися, і знову сів та почав плести шнур, а після цього знову підвівся для молитви; а був то ангел Господній, посланий, щоби спрямувати й підтримати Антонія. І почув чоловік голос ангела, який казав: “Таке чини й спасешся”. А почувши це, дуже втішився, підбадьорився й, чинячи так, досяг спасіння.

          Що відчуваємо, слухаючи цю історію, якій уже сотні років? Згода, вона написана архаїчною мовою і сприймається як легенда чи навіть казка. Але чи ВІРИМО, що написане про подію з життя святого Антонія, могло трапитися насправді? Запитаймо себе, прошу Вас. Відповідь, що її дамо собі, багато скаже нам про те, якою є наша віра.

          А те, що в наш час маємо труднощі з вірою – для неї, щоправда, ніколи не буває легких часів – очевидний факт. Та чи не діється так, що навіть з-поміж тих клаптів віри, які ще тримаються нас, ми самі відриваємо деякі й кидаємо в кут? І чи не стосується це часто саме віри в ангелів?

          Великий Жак Марітен, французький філософ, богослов і політичний мислитель, колись написав таке: “Скидається на те, що ми цілком нерозумно думаємо, що той люд (тобто вибрані в небі й ангели. – Авт.) спить собі спокійно, втішаючись своїми приємними видіннями й узагалі не хоче нас бачити, немовби забувши про нас. А щодо нас, то ми, власне кажучи, робимо все, щоби саме так воно й було”. Отож, аби позбутися такого способу мислення, послухайте так звані “історії, які неможливо пояснити”.

          Лікар Стівен Мітчел, відомий колись невролог з Філядельфії, утомившись від щоденної праці, одного дня дуже рано ліг спати. Раптом він прокинувся від чийогось стуку у двері. Коли відчинив їх, побачив бідно вдягнену й надзвичайно схвильовану маленьку дівчинку. Сказала йому, що її мама дуже хвора й попросила, аби допоміг їй. Ніч була морозна й сніжна, але лікар, незважаючи на сильну втому, одягнувся й пішов з дівчинкою. Застав матір дуже хворою на запалення легенів. Надавши їй медичну допомогу, похвалив розум і витривалість її маленької донечки. Жінка подивилася на нього й промовила: “Моя донечка померла місяць тому”. А за хвилю додала: “Її черевики й плащ ще в шафі”. Здивований і збентежений лікар підійшов до шафи й відчинив дверцята. Висів там той самий плащ, який він бачив на дівчинці, котра привела його до матері. Одяг був сухий і теплий, тож його ніхто не міг використовувати цієї зимової ночі.

          Ця історія значно ближча нам. Та й мова, якою її розказано, менш вишукана – звичайна, буденна. Як сприймаємо такі історії? Чи віримо тим, хто нам їх розповідає? Що тоді думаємо?

          Чи могло бути так, що того лікаря покликав ангел, який з’явився до нього в образі доньки хворої жінки? Так чи ні? І чи не може бути так, що безліч незбагненних – це обурливо, що ніхто навіть не намагається їх пояснити, скаже дехто – епізодів, випадків, доленосних подій відбувається саме з втручанням ангелів? Чи коли ставимо таке запитання, не пробуджується в багатьох з нас скептик родом з ХХІ століття, що дрімає десь під серцем?

          І ще одна історія. Дружина відомого американського пастора Біллі Ґрема Рут розповіла йому колись про дивний випадок, який трапився в християнській книгарні в Шанхаї. Відбулося це 1942 року, після перемоги японців у війні з Китаєм. Одного ранку, близько дев’ятої години, перед крамницею зупинилася японська вантажівка. Вона була до половини заповнена книжками. Нею також приїхали п’ятеро вояків. Продавець-християнин, що якраз був сам, з жахом усвідомив, що вони прибули, аби конфіскувати товар. Від природи несміливий і боязкий, відчув, що це понад його сили. Зіскочивши з вантажівки, солдати попрямували до дверей крамниці. Не встигли, однак, увійти, бо їх випередив якийсь охайно вдягнутий китаєць. Хоча продавець знав усіх своїх клієнтів, цього чоловіка бачив уперше в житті. З якихось невідомих причин вояки не могли піти слідом за ним. Крутилися поблизу, заглядали крізь чотири великі вікна, але не заходили. Стояли біля крамниці дві години, але нога жодного з них не переступила поріг. Коли незнайомець запитав, чого ці люди хочуть, продавець пояснив, що японці знищили бібліотеки багатьох книгарень у місті, а тепер надійшла черга його крамниці. Обидва помолилися разом. Незнайомець утішав продавця. Так минули дві години. Нарешті, солдати знову сіли у військову вантажівку й поїхали геть. Після цього незнайомець вийшов, так нічого й не купивши та навіть не запитавши про жодну книжку. За кілька годин прийшов власник крамниці. Продавець запитав його:

          – Ви вірите в ангелів?

          – Так, – відповів шеф.

          – Я тепер також вірю, – промовив продавець.

          Так закінчується оповідання. Це я знайшов в одній з книжок про ангелів. Зрештою, на кожне з тут цитованих я натрапив в якійсь з книжок на цю тему. Напевне, в інших надруковано ще подібні історії. Так само таємничі й, на перший погляд, такі ж незбагненні. Ну, хіба що погодимося з фактом існування ангелів і з тим, що Бог дозволив їм часом з’являтися в людському житті.

          А якщо вже говоримо про життя, то може спробуємо у вільну хвилину знайти й у своїй – цілком індивідуальній і окремій – біографії історію, яка могла би мати зв’язок з ангелом. Хто знає, можливо, вже не один раз, з хвилюванням, що ніяк не минає, ми розповідали її близьким і знайомим, але при цьому нам навіть на гадку не спало, що розказуємо про свого ангела-хоронителя.

          Зовсім недавно я дізнався, що коли два американські астронавти – Армстронг і Олдрін – побувавши 1969 року на Місяці, залишили там написані на пергаменті слова з Псалма 8 (2-7): “Господи, Владико наш, яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, Слава Твоя понад небесами!… Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив…”

          Мене зворушило це залишене на Срібній планеті визнання віри. Ось якої додаткової сили набули одні з найпрекрасніших строф Біблії, що були написані тисячі років тому!.. Погляньте лише: в епоху космічних кораблів, що сідають на поверхню Місяця, людина визнає свою віру так само палко, як і тоді, коли ще не знала, що Земля кругла!

          Американські астронавти, за якими спостерігав цілий світ, не соромилися своєї віри. Віри в те, що ми мало чим менші від ангелів, – тоді, на поверхні Місяця, особливо сильної. І в те, що опіка ангелів дала їм змогу здійснити той незбагненно великий крок в історії людства[1], про який вони повідомили базу в Г’юстоні.

          Не сороммося віри в ангелів. Зрештою, дивно й нераціонально було би стидатися вірити в істот, які причетні до найнезвичніших подій у житті людини. А крім того – дуже негарно відвертатися від тих, кому, по суті, завдячуємо дуже багато чим…

          Із книги “Божі посланці” Томаш Важни

          Читай також

        • Біблія про втручання ангелів
        • 11 фактів про ангелів
        • Ангели і ми
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.