Досліджуючи негативний вплив гаджетів на стосунки між батьками та дітьми, іноземні вчені дійшли до неочікуваного висновку: дорослих має менше турбувати, скільки часу діти проводять зі смартфонами та комп’ютерами, і більше, скільки вони самі витрачають на електронні пристрої.
Незважаючи на сучасне збільшення кількості жінок, що працюють, дослідження свідчать, що сьогодні вони, як не дивно, проводять з дітьми більше часу, ніж, наприклад, матері у ХХ столітті. Однак якість взаємодії між батьками та дітьми погіршується, стає штучною, так як все частіше, знаходячись поряд із дітьми, граючи та спілкуючись із ними, дорослі не випускають з рук гаджети, скролять ленту, переписуються, переглядають відео і так далі.
Звісно, визнання недооціненої проблеми використання ґаджетів батьками не зменшує прямих ризиків, які несуть екрани дітям. Багато «екранного» часу завдає шкоди мозку дитини. До речі, в ХХІ столітті середній вік, коли діти починають регулярно сидіти перед екраном, з 1970 року знизився з 4 років до лише 4 місяців.
Проте, не дивлячись на всі розмови про час, який сучасні діти витрачають на смартфони, на диво мало уваги приділяється використанню смартфонів самими батьками. За словами експерта з технологій, Лінди Стоун, зараз батьки страждають від «довготривалої часткової уваги», що шкодить дітям. Відтак, новий стиль батьківської взаємодії може призвести до переривання давньої системи спілкування, відмінною рисою якого є чуйність, як головна передумова розвитку людини.
За словами іншого дослідника, Хірш-Пасека, професора Темпльського університету і старшого наукового співробітника Брукінгського інституту, ключем до сильних мовних навичок дитини, що є найкращими провісниками успішності в школі, є її бесіди з дорослими.
Залежність розвитку цих навичок від зв’язку з батьками була доведена вченими завдяки наступному експерименту. Обрані для дослідження дев’ятимісячні діти, з якими дорослі спілкувалися кілька годин на мандаринському діалекті китайської мови, могли виокремлювати певні фонетичні мовні елементи, тоді як діти з іншої групи, що чули точно такі самі речення, але на відеозаписі, не змогли виокремити їх. Отже, звичка дорослих переривати емоційну бесіду з дитиною заради смартфона дійсно є проблемою.
Додаткове цікаве спостереження стосовно цього питання зробив один економіст, що відслідкував збільшення кількості дитячих травм із ростом популярності смартфонів. AT&T, американська телекомунікаційна компанія, пропонувала послуги на базі смартфонів, у різний час в різних місцях, створюючи таким чином цікавий природний експеримент. Результати виявилися невтішними: чим більшою була кількість послуг, що пропонувалися на базі смартфону, тим більшою, охоплюючи район за районом, ставала кількість звернень по невідкладну допомогу дітям.
На початку 2010-х років дослідники у Бостоні непомітно спостерігали за 55 батьками, що їли зі своїми дітьми у закладах швидкого харчування. Сорок дорослих відволікались на телефони різною мірою, дехто майже повністю ігнорував дітей заради гаджетів. У подальшому дослідженні 225 матерів та їхні діти приблизно шестирічного віку знаходилися у звичній для них обстановці. Їхню взаємодію під час прийому їжі записували на відео. Упродовж спостереження чверть матерів спонтанно використовувала свої телефони, чим значно скоротила вербальну й невербальну взаємодію з дитиною.
Ще один ретельно спроектований експеримент проводився у районі Філадельфії вченими з Тампльського університету. Вони вивчали, як використання мобільного телефону батьками впливає на вивчення мови дітьми. У кімнаті розмістили 38 матерів та їхніх дворічних дітей. Мамам сказали, що вони мають навчити дітей двом новим словам і видали телефони, щоб дослідники могли зв’язатися з ними з сусідньої кімнати. Коли навчання переривалося дзвінком, діти не могли вивчити цих слів, та коли мамам не телефонували, діти нові слова засвоювали. Парадоксально, але в епілозі до цього експерименту вказано, що вченим довелося виключити з дослідження сімох мам, тому що вони не відповідали на телефон, а отже «не дотримувалися протоколу». Ці мами – справжні молодці!
Варто визнати, що така відсутність уваги батьків, якщо це відбувається час від часу, не є катастрофічною і навіть може формувати здатність протистояти труднощам, але хронічне відсторонення – це зовсім інша історія. Використання смартфонів нерідко має усі ознаки залежності: дорослі дратуються, якщо їх відволікати під час використання гаджету, вони не тільки пропускають емоційні сигнали, а й неправильно їх інтерпретують. Батьки, яких відволікли, можуть розгніватися швидше за тих батьків, які занурені у спілкування з дитиною, бо їм може здатися, що дитина маніпулює, у той час як насправді вона просто хоче уваги.
Короткочасна, свідома сепарація, звісно, не шкодить, а є навіть здоровою, особливо коли діти стають дорослішими. Але така сепарація відрізняється від неуважності, що виникає, коли батьки нібито з дитиною, але спілкуються, не включаючись у діалог, через що дитина почуває себе менш важливою, ніж електронний лист чи пост в Facebook.
Схоже, сьогодні ми маємо найгіршу модель виховання, яку тільки можна собі уявити: ми завжди присутні фізично, чим блокуємо дитячу самостійність, проте емоційно присутні лише час від часу.
Вирішити цю проблему нелегко, проте приємною новиною є те, що маленькі діти «запрограмовані» взяти від дорослих усе, чого потребують. Дитина здатна багато зробити для того, аби отримати увагу відстороненого від неї дорослого. Так, наприклад, кожен з батьків колись уперше зіткався з парою вимогливих дитячих рук, що намагалися відвернути його увагу від екрана.
Варто зрозуміти, якщо ми, батьки, не змінимо своєї поведінки, діти намагатимуться змінити її замість нас, і тоді, коли сьогоднішні малюки підуть до школи, на нас чекатиме набагато більше істерик. Та врешті-решт діти просто можуть здатися.
Нам слід докласти зусиль для того, аби позбавитися звички сидіти у смартфоні, коли ми спілкуємося з дітьми, особливо якщо у використанні гаджета наразі немає нагальної потреби. Усвідомлюючи весь негативний вплив такої поведінки, ми маємо спробувати змінити її для того, аби якісний емоційний зв’язок із дітьми сприяв їх подальшому розумовому та психічному розвитку.
АВТОР ОЛЬГА РОГОЖИНА
