Ворожіння на Андрія: кому довірити своє майбутнє?

Читай також

  • Гріх позбавляє нас нашого справжнього імені…
  • О. Юстин (Бойко): “Вірити у ворожіння, напередодні свята св. апостола Андрія, – це поганство”
  • Чому читати гороскопи небезпечно?
        • Ворожіння на Андрія: кому довірити своє майбутнє?

          Бажання знати своє майбутнє постійно супроводжує наше життя. Хвилювання, тривога, мрії, надія, очікування – це не повний перелік відчуттів, пов’язаних із цим бажанням. У нашому серці існує прагнення відкривати те, що нам видається таємничим. Це називається цікавістю, і саме це прагнення штовхає нас здобувати нові знання.

          Нові знання ми отримуємо з книг, інтернету, спілкування з іншими людьми. З іншої сторони, важливо пам’ятати, що часто на прагненні людини знати майбутнє спекулюють та заробляють.

          Ми неодноразово чуємо пропозиції від різних аферистів погадати, поворожити чи розповісти все про майбутнє. Очевидно, що їхнє широке розповсюдження вказує на широкий попит щодо них. І тут вже ми зустрічаємося із питанням віри.

          «Ця ніч сповнена магії. Саме тому дівчата намагаються дізнатися імя свого майбутнього нареченого саме сьогодні. Для цього вони збираються разом для ворожіння. До і після ворожіння потрібно мовчати, аж поки не настане світанок. Способів ворожіння існує безліч, тому кожна обирає той, який видається їй найбільш зручним та вірогідним. Одні, щоб дізнатися імя свого судженого, виходять на вулицю і запитують імя у першого зустрічного. Інші – перед сном кладуть під подушку гребінець зі словами: «Суджений-ряджений, прийди і причеши мене» і вночі має наснитися незнайомець, який запропонує дівчині розчесати волосся. Ще інші – ліплять вареники, виставляють у ряд і кличуть домашнього улюбленця. Чий вареник або пиріжок він зїсть – та дівчина першою вийде заміж».

          Вам не здається, що перед вами опис якогось древнього ритуалу? Або ж витяг із історичного літопису про давні звичаї? Насправді ж, це поради, якими рясніють ЗМІ щодо ночі напередодні свята Святого Андрія Первозванного. Так-так, напередодні літургійного відзначення одного із апостолів, який першим відкликнувся на поклик Ісуса Христа та послідував за ним. Як же так сталося і що думає Церква про усе це? Спробуймо дослідити разом.

          Перш за все, поставмо собі запитання: хто такий апостол Андрій?

          У християнській традиції до його імені додають прізвисько Первозванний саме через те, що він перший довірив своє життя Христові та послідував за ним. І це сталося ще до безлічі чуд та проповідей Спасителя! Він був сином Йони з Витсаїди та братом ще одного апостола – Симона, який згодом був названий Петром. За професійними навичками – рибалка. Також вважав себе учнем Йоана Хрестителя, тому можемо зробити висновок, що віра відігравала для нього важливе значення.

          Приєднавшись до дванадцяти апостолів, Андрій завжди супроводжував Ісуса упродовж усього його прилюдного служіння. Саме він разом із апостолом Филипом привели до Вчителя греків, які бажали дізнатися про Його вчення.

          Після Зіслання Святого Духа апостоли розійшлися у різні краї для проповіді Благої Вістки. Апостол Андрій направився у краї, що лежали вздовж узбережжя Чорного моря та північна частина Балканського півострова. Так він потрапив у Вітинію, що в Малій Азії, Фракію, Македонію та Скіфію. Загинув апостол за віру, прийнявши покарання у вигляді розп’яття на X-подібному хресті. Тому на іконах апостола часто зображають саме із таким хрестом.

          Згідно із літописом Нестора «Повість минулих літ», апостол Андрій піднявся на північ по річці Дніпро аж до того місця, де згодом постав Київ. Поблагословивши це місце, він передбачив розквіт християнської віри на цих пагорбах та безліч храмів.

          Ця розповідь досі не має інших історичних підтверджень чи спростувань. Проте, це не завадило їй знайти відголос у душах людей, що й спричинило велику пошану до цього святого в Україні. На його честь збудовано безліч святинь, створено велику кількість молитов і богослужінь, а день його літургійного спомину ще оповився багатьма різноманітними традиціями.

          Одна із таких – ворожіння. Важко говорити про широке розповсюдження цього звичаю сьогодні. Мабуть, якби не ЗМІ із жагою до сенсацій та прагнення клікабельності, ми б про нього і не згадували. А так – це ще й перетворюється на запит до Церкви: мовляв, чи можна практикувати, як до цього ставитися, чи все це просто «від диявола».

          Чому і для чого я ворожу?

          Ми отримали неоціненний дар від Бога – свободу. Ми здатні володіти собою, чинити свобідний вибір та здійснювати ті чи інші вчинки. Відтак повинні бути свідомі наслідків та своєї відповідальності. Відповідальності за використання дару свободи. Насправді, важко собі уявити, щоби дівчина в епоху Tinder чи інших соцмереж правдиво шукала свого судженого за допомогою вареників, чобота чи кошеня.

          Здається мені, що цей спосіб пошуку чоловіка вже себе вичерпав. Тому, якщо сьогодні й вдаються до таких «ворожінь», то лише заради розваги, веселого проведення часу та навіть своєрідної гри. У такому випадку, не має сенсу боротися із «вітряками», які ще й до того ілюзорні, несправжні, а навіть надумані.

          З іншої сторони, не можемо відкидати й того, що хтось може вдаватися до ворожіння цілковито серйозно. Інколи це може відбуватися за допомогою незрозумілих, дивних та навіть сміховинних ритуалів. Вареники, кавова гуща, чоботи, коти чи свічки стають об’єктами довіри та «віщунами» майбутнього. Саме питання довіри стає у цьому випадку основним.

          Довіра йде поруч із вірою. Ми довіряємо тим людям, яким віримо. Тоді, кому я довіряю своє майбутнє, вдаючись до ворожіння? Ми як християни віримо у те, що наше життя належить Богові. Він є Тим, хто покликав нас до життя і відтак нас провадить. Таким чином, і наше майбутнє лежить у Його руках. На Нього не впливають наші «довірливі об’єкти» – кава, кіт, дзеркало чи свічка, але це впливає на нас. Можна навіть сказати, що ми стаємо тими, чому чи кому поклоняємося, тобто довіряємо себе.

          Отож, довіряючи своє майбутнє створеним предметам, ми деградуємо як люди, втрачаємо своє ім’я як християни, а тому потрапляємо у простір без Бога, безбожництва. Тому, це не просто переступ першої Божої заповіді, але зрада своєї гідності, свого Божого образу, а отже, самого Бога.

          Що робити з хвилюванням за своє майбутнє?

          Пауло Коельо в одній із своїх книг написав так:

          «Нічого не кажи мені про завтрашній день, бо мене там уже чекає Бог».

          З однієї сторони, ми можемо довіритися Богові і віддати своє майбутнє у Його руки. А він вже подбає про те, щоб обдарувати нас тим, чого ми потребуємо.

          У ніч перед святом апостола Андрія Первозванного це можна виявити за допомогою молитви, походу до церкви на Вечірню чи навіть своєрідної подяки Богові своїми словами за прожитий рік. А з іншої сторони, Бог залишає нам можливість прояву свого свобідного вибору, який може привести нас у протилежний напрямок.

          Тому якщо ви вже кілька років хвилюєтеся щодо свого майбутнього судженого, то може спосіб із підкиданням чобота чи спостереженням за кавовою гущею не так і добре працює?

          о. Іван Вихор для Церковної крамниці УГКЦ

          Читай також

        • Гріх позбавляє нас нашого справжнього імені…
        • О. Юстин (Бойко): “Вірити у ворожіння, напередодні свята св. апостола Андрія, – це поганство”
        • Чому читати гороскопи небезпечно?
          • Оціни

            [rating-system-posts]