Сім уроків про доброту, яким мене навчила мама

Читай також

  • Св. Франциск Салезький – передвісник великої любові і набожності св. Альфонса до Пресвятої Євхаристії
  • Глава УГКЦ: «Той, хто намагається нам насильно щось накидати, перебуває в тіні країни смерті й сіє навколо себе смерть»
  • Щоденна мандрівка до зустрічі з Воскреслим Христом
        • Сім уроків про доброту, яким мене навчила мама

          Моя 93-річна мати, Джин, більше не розмовляє. Її деменція перейшла у тяжку стадію ще до початку пандемії. А зараз я вдячний і тому, що вона посміхається, коли відвідую її в будинку для людей похилого віку або коли привожу її до нас додому на обід. Її порожній погляд є болючим нагадуванням того, що вона майже пішла.

          Але, незважаючи на це, я все одно відвіз її до церкви напередодні Різдва і поставив її інвалідний візок у першому ряду, щоб вона могла чути музику. Я дорожу цими моментами, навіть якщо вона не може сказати мені, чи пам’ятає вона пісні.

          Мені сумно, що моя мама втратила більшу частину своїх когнітивних здібностей. Але в певному сенсі я радий її невідання про те, що зараз відбувається у нашій країні. Вона більше не слухає новини. Вона гадки не має, що ми пережили пандемію. Вона була б шокована, почувши, як люди розмовляли один із одним у 2021 році.

          Моя мама виросла у Джорджії часів Великої депресії. Її життя було сформоване вірою в Ісуса, і воно було прихильністю манер, які суворо прищеплювало мені, коли я був дитиною. Тоді я не цінував її домашніх правил, але сьогодні хочу, щоб кожен звернув увагу на те, в чому вона подавала мені приклад:

          1. Якщо ви не можете сказати щось добре про людину, краще мовчіть. Соціальні мережі дозволяють нам сьогодні бути грубими та зухвалими. Ми кидаємось один в одного словесними бомбами, а люди аплодують актам цієї ненависті. Нам подобається «бити» людей своїми коментарями або принижувати їх. Те, як ми розмовляємо сьогодні один із одним, інакше як «по-диявольськи» не назвеш.

          2. Завжди говоріть «будь ласка» та «дякую». У моєму домі це було залізне правило. Моя мама вважала, що діти повинні шанувати старших, і що подяка — це чеснота. Якби ми сьогодні змушували себе говорити «будь ласка» та «дякую», у цьому світі в нас було б поменше скигліїв. (Моя мама також вчила мене писати листи подяки за отримані мною подарунки.)

          3. Якщо ви зупинилися в чиємусь будинку, залиште його в кращому стані, ніж він був у момент вашого приходу. Коли я дорослішав, це звучало для мене безглуздо, але в такий спосіб мама прищеплювала мені повагу до власності інших людей. Тому, якщо сьогодні я залишуся на ніч у вашому домі, я можу запропонувати помити посуд. І якщо я зламаю щось, то я заплачу за це. У наш час повага до інших людей впала до рекордно низького рівня, що й пояснює те, чому ми практично щодня чуємо про пограбування та подібні інциденти.

          4. Ніколи не дозволяйте лайці зірватися з ваших вуст. Найгіршою лайкою, яку я коли-небудь чув від батька, було «Свята корова!». Але моя мама навіть цей вислів рідко використовувала. Вона була стриманою у своїх висловлюваннях, що й ми, звичайно, могли б робити сьогодні, коли лайки втратили свою шокову цінність через неймовірну поширеність. «Жадне погане слово нехай не виходить з уст ваших…» (Еф. 4:29) ― було її правилом.

          5. Ніколи не говоріть про людей за їхньою спиною і не розповсюджуйте плітки. Коли мені було десять років, один хлопчик по сусідству сказав мені, що батьки іншого розлучаються. Я сказав щось про це третьому, і моя мати відвела мене в іншу кімнату і прочитала мені моралі щодо обговорення приватного життя інших людей. Я ніколи не бачив її такою суворою. Моя мама навчила мене, що ми повинні шанувати людей настільки, щоб не вірити всьому, що ми про них чуємо.

          6. Одна з найприємніших речей, які ви можете зробити для людей, ― це нагодувати їх. Моя мама не вчила мене готувати, але вона сформувала приклад того, що означає бути добрим і гостинним. Якщо хтось хворів, вона готувала йому запіканку чи суп. Якщо хтось помирав, вона готувала кілька страв і приносила їх його скорботним родичам. Якщо хтось несподівано приходив у наш будинок, вона подавала чай і пропонувала щось поїсти. Тільки мені здається, що ми сьогодні втратили це поняття чуйної турботи?

          7. Найчастіше даруйте подарунки і нічого не чекайте натомість. Мої батьки були справжніми дарувальниками. Коли ми разом йшли в якесь кафе поїсти, мій батько бився зі мною за право оплатити рахунок. А після смерті батька, моїй мамі було простіше ущемити себе в чомусь, ніж попросити мене за щось заплатити. На Різдво вона була б щаслива, навіть якби для неї взагалі не знайшлося подарунків під ялинкою, але вона була щиро вдячна за подаровані мною незначні подарунки, включаючи шматок мила за 3 долари або дешеві парфуми.

          Я не знаю, скільки ще пробуде зі мною моя мама, але я молюся, щоб цього нового року щира доброта не померла разом з нею та її поколінням.

          Переклад Наталії ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Св. Франциск Салезький – передвісник великої любові і набожності св. Альфонса до Пресвятої Євхаристії
        • Глава УГКЦ: «Той, хто намагається нам насильно щось накидати, перебуває в тіні країни смерті й сіє навколо себе смерть»
        • Щоденна мандрівка до зустрічі з Воскреслим Христом
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Наталія Павлишин
              Журналіст "ДивенСвіт"