Хтось сказав, що ніде нема так багато демонів як там, де великі гроші і велика влада. Якщо у цьому вислові є певна частка істини, все ж таки так було не завжди. Доки людина шанувала Богом встановлений порядок, в якому матеріальні блага були засобом, а влада – простором служіння, у світі панували єдність, гармонія і лад. Однак, гріх спричинив розлад на всіх рівнях людського буття. Божі створіння, які мали бути засобом служіння, грішна людина перетворила на засоби заспокоєння власних пристрастей збагачення і визиску собі подібних. А владу над світом, яка належить тільки Богові, людина вирішила привласнити собі, зосередивши всю свою увагу на здобуванні влади і на утриманні її будь-яким коштом.
Господь Ісус, прийшов у світ, щоб відновити первісний Божий лад в створінні через відновлення людини і людської спільноти. Ісус застерігав, щоб не віддавати перевагу матеріальним речам над духовними потребами та берегти своє серця від хворобливого накопичення матеріальних благ і від споживацтва, «бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя» (Лк. 12, 15).
Натомість задля подолання духа властолюбства Ісус своїм життям дав приклад найглибшого впокорення і служіння з любові до людини. Учні, як діти свого часу і нащадки впалого Адама не зрозуміли цієї науки і не були готовими її прийняти. То ж навіть напередодні Страстей в дорозі до Єрусалиму сперечалися про те, хто серед них найважливіший, а два із них – Іван і Яків вирішили використати «адмінресурс» і «по знайомству» заздалегідь зарезервувати собі місця по лівиці і по правиці Господа Ісуса (пор. Мр. 10, 35-45).
Реакція Ісуса була рішучою і однозначною: «Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: “Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.”» (Мр. 10, 43-45).
Відтак Ісус на ділі показав, що означає оце «служити і віддати своє життя як викуп за багатьох»: спершу на Тайній Вечері вмиває ноги апостолам, а потім вирушає назустріч смерті, яку приймає добровільно з любові до людини. То ж відтоді розпізнавальним знаком Його учнів стала постава жертовного служіння із любови. Цим духом служіння ми покликані жити у всіх обставинах щоденного життя і вносити його у всі сфери нашої професійної і громадської діяльності.
Попри твердження на початку цього допису, що влада неначе притягає демонів, було б хибним вважати, що дух властолюбства притаманний лише людям політики. Бо цей дух атакує кожну людину, незалежно від її статусу і соціального становища: в сім’ях провокує суперечки щодо того, «хто тут керує» і хто є «головніший» – чоловік чи жінка; в навчальних закладах застосовує репресивні методи щодо студентів і учнів, спотворюючи молоді сумління; в судах замість утверджувати і захищати правду і соціальну справедливість, скеровує репресії проти невинних, ламаючи здоров’я і життя людей; в медійному просторі використовує сучасні засоби, щоб маніпулювати людською свідомістю і скеровувати мислення і діяння людей у потрібному для власть імущих напрямку (невипадково журналістів називають «четвертою владою»!)…
Хто зловживає владою і своїм становищем задля власної вигоди, а не служить у любові своїм ближнім, потребує глибокого навернення і покаяння. На жаль, дух властолюбства проникає навіть у церковне середовище. То ж покаяння і навернення повинно починатися від нас – Христових учнів, до чого закликає нас Господь Ісус в Євангеліях, а ці слова звучать відлунням у поученнях Святійшого Отця Франциска:
«Справжня влада — це служіння. Як і Ісус, що прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити, при цьому Його служіння було саме служінням Хреста. Він упокорив Себе до смерті, і то до смерті хресної, за нас, щоб послужити нам, щоб нас спасти. І в Церкви немає іншого шляху, щоб йти вперед. Для християнина йти вперед, прогресувати означає принижувати себе, щоб послужити. Якщо ми не засвоїмо це християнське правило, ми ніколи, ніколи не зможемо зрозуміти справжнього послання Ісуса про владу» (Проповідь 21 травня 2013).
Владика Богдан ДЗЮРАХ
