Нещодавно у Польщі вийшли матеріали розслідування журналістів, які вразили і шокували громадськість.
Мова про книгу голландського журналіста Екке Овербека “Maxima culpa” Іван Павло II знав” і про репортаж журналіста Максіма Гудковського “Францисканська 3” (це адреса за якою знаходиться управління Краківської архидієцезії).
Ці матеріали звинувачують Івана Павла II у покриванні священників-педофілів ще тоді, коли він був митрополитом Кракова.
Ці розслідування одразу були підхоплені усіма іншими ЗМІ і здебільшого були представлені вже як абсолютно доведені факти.
Також ця “новина” потрапила в Україну.
Ось як це висвітлює українська служба BBC
“Він знав”. Розслідування журналістів по-новому оцінило роль Івана Павла II у покриванні педофілії”.
З цього заголовку виникає, що все доведено, все ясно – Іван Павло II винен.
Еспресо TV не відстає від своїх колег і подає новину під заголовком, який надає польське телебачення TVN “Майбутній Папа Іван Павло ІІ знав про випадки педофілії в польській церкві і замовчував їх, – TVN24”
“Знав, але замовчував: у Польщі вийшло розслідування про Папу Римського та священиків-педофілів” – пише видання Фокус.
На самому початку зазначу, що кожен випадок педофілії є злочином, тим більше, якщо він був вчинений священнослужителем, тому виражаю свою солідарність з усіма скривдженими жертвами подібних дій. Вважаю, що Церква і суспільство мають робити усе можливе, щоби це зло викорінити.
Разом з тим варто памʼятати, що деякі середовища намагаються створити однобокий образ католицького духовенства і свідомо застосовують помилку хибного узагальнення, коли якась частина представляється як загальне явище.
Мета таких дій – створити такий образ католицького духовенства і Католицької Церкви, я якому католицький священник = педофіл.
“Кожного дня дізнаємося про випадки сексуальних зловживань кактолицького кліру. На жаль, не можна вже говорити про поодинокі випадки, лише про загальний моральний занепад, який навряд чи можна коли-небудь спостерігати за всю історію людства до такої страхітливої і обурливої міри. Багато священників і монахів визнали свою вину. Без сумніву, ці тисячі випадків розкриті відповідними службами виміром справедливості. Це лише уламок справжніх чисел, враховуючи те , що церковній ієрархії вдалося покривати і приховати багато збоченців”.
Цікаво, чи здогадуєтесь, хто автор цих слів. Вони – наче з сучасного видання ліберально-лівацького характеру або антиклерикального спрямування. Насправді це уривок промови Йосифа Геббельса, міністра пропаганди Третього Рейху. Цю промову він виголосив на антикатолицькому мітингу 28 травня 1937 року. Варто про це памʼятати.
Пригляньмось до згаданих мною журналістських розслідувань і спробуймо дати відповідь на декілька запитань. Насамперед, чи користувались журналісти вірогідними джерелами, чи перевіряли дані, подані там, і чи брали до уваги історичні реалії того часу. Спробуємо врешті дати відповідь на запитання, з якою метою ведуться ці розслідування.
Відразу зазначу, що дуже слабкою стороною цих розслідувань є виривання їх з історичного контексту, тобто ці розслідування представляються таким чином, наче все це відбувається у нормальній демократичній країні, де влада та інститути влади служать своїм громадянам, а громадяни з довірою можуть звертатися до тих чи інших інституцій.
Уявімо на хвильку, що ми потрапляємо до Польської Народної Республіки в сталінські часи, де проти Церкви задіяно ввесь апарат спецслужб, на священослужителів доносять, їх увʼязнюють, піддають тортурам, отруюють тощо. На священників доносили зазвичай наклепами на тему їхньої аморальної поведінки, алкоголізму, недотримання целібату і тому подібне. Не тверджу, що таких випадків не було. Але оскільки ввесь апарат державний діяв проти Церкви і постійно доносив, цих доносів було тисячі, тому багато ієрархів, в тому числі Кароль Войтила, дуже обережно ставилися до подібного роду інформації. На це була обʼєктивна причина.
Однак спробуємо уявити собі ще інше: той чи інший ієрарх спраді переконався і отримав докази злочинної діяльності якогось із священників, які могли бути завербованими агентами і дуже часто були, то до кого він мав би звернутися, якій владі мав би представити це запитання?
Спробую перекласти це запитання на український ґрунт: уявімо собі якогось підпільного єпископа РКЦ або УГКЦ, який дізнається про злочинну діяльність одного зі своїх підлеглих. Він мав би звернутися до НКВД, до КДБ СССР, до радянської прокуратури, які тільки і чекають, щоби мати можливість руйнувати і нищити Церкву. Я просто хочу показати складність ситуації у ті часи. І думаю, що кожен дослідник з критичним мисленням, враховуючи реалії того часу мав би розуміти, чому представники Церкви намагалися розглядати деякі запитання між собою і мали абсолютно обмежені можливості дій.
Повернемося однак до матеріалів журналістських розслідувань. Почну з матеріаллів голландського дослідника Екке Овербека. В самому заголовку журналіст констатує – знав, значить, винен. Декілька слів про самого Екке Овербека – це датський журналіст, який понад 30 років живе у Польщі і більшість його досліджень стосуються теми LGBTQ, переслідування емігрантів у Польщі тощо.
Перш ніж оскаржити Івана Павла II Овербек взявся за його попередика кардинала Адама Сапʼєху. Він називає його педофілом, а свої аргументи базує на зізнаннях отця Анатоля Бочка, який був завербований Службою Безпеки ще у 40-Х роках 20 ст., про що ми дізнаємось з документів ІПН, тобто Інституту народної памʼяті. Джерелом інформації для пана Овербека є священник, завербований спецслужбами для того, щоби доносити на інших, зокрема на свого єпископа. Що цікаво, сама СБУ називає цього священника маловірогідним джерелом через його проблеми з алкоголем.
Іншим джерелом є зізнання священника Анджея Містата, який на момент зізнань сидів у вʼязниці і був тортурований. Ці його зізнання, отримані за таких обставин можуть бути вірогідними, як гадаєте? Як мінімум, чесний історик має поставити запитання. Однак пан Овербек представляє це як стовідсотково доведені факти. Чому? Бо або є некомпетентним, або намагається підвести читата до того, що кардинал Сапʼєха мав значний вплив на Кароля Войтилу, який завдячує начебто своєю карʼєрою саме цьому єпископові. Овербек некритично ставиться до інформації, зафіксованої Службою Безпеки Польщі , до завдань якої належали зокрема боротьба проти Церкви та репресії церковних діячів.
Перейдемо до матеріалів Гутковського – книги “Францисканська 3”. Автор одним із вірогідних джерел називає архиєпископа Ремберта Вітленда, який був не лише опонентом Папи Івана Павла II, але й відсторонений від діяльності через те, що відмив 350 тис доларів з бюджету архидієцезії для того, щоби змусити мовчати свого коханця, який за цю суму обіцяв замовчувати їхні гомосексуальні звʼязки. За декілька років до смерті, цей єпископ зізнався, що покривав випадки педофілії. Зазначимо, що навіть така особа може говорити правду, але гляньмо, про що він говорить. Вітленд, згаданий у репортажі Гутковського, твердить, що в Кракові був ієрарх-педофіл, який на період війни знаходився у концтаборі. Але будь-хто з відкритих джерел може дізнатися, що жоден із краківських ієрархів не сидів у концтаборі. Пан Гутковський твердить, що робота з матеріалом тривала два з половиною роки і за цей час дослідник так і не перевірив такого очевидного факту. Автор теж не бере до уваги історичного контексту, наприклад згадуючи, що семінаристи мешкали в резиденції кардинала Сапʼєхи в його митрополичій резиденції (це правда) біл я приватної резиденції, не говорить, власне, чому. А тому що будинок семінарії був зайнятий нацистами і семінаристи просто залишились без даху над головою.
Подумаймо над таким запитанням: якщо у Служби Безпеки тодішньої Польщі були такі залізні компромати на духовенство, доступ до яких, очевидно, мали би мати радянські комуністи, то навіщо було наймати вбивцю Папи Івана Павла 2, що скоїв замах на життя Понтифіка, якщо можна би було просто знищити його моральний авторитет такими фактами?
Насправді Папа Іван Павло II вів серйозну боротьбу з педофілією в Церкві. Назву декілька фактів% 1983 року Папа Іван Павло II реформує Кодекс канонічного права, додаючи окремі приписи щодо боротьби з педофілією, це канон 1395. В Катехизмі Католицької Церкви Іван Павло II в чотирьох параграфах говорить про педофілію як серйозний злочин, вартий серйозного покарання. 1996 року в промові до Церкви в Ірландії Папа називає педофілію сатаністичною діяльністю в Церкві. У 2001 року Папа впроваджує обовʼязок інформувати апостольський престіл про кожний випадок педофілії, 2002 року приймає рішення про те, що злочини педофілії не мають терміну давності.
Запитаймо себе, чому 18 років по смерті Папи Івана Павла II хтось знову намагається очорнити його авторитет. Кажу слову знову, бо такі спроби вже були до цього.
Чому так відбувається? На мою субʼєктивну думку, йдеться про знищення моральної доктрини Церкви в питаннях людської сексуальності, а саме в цій галузі Іван Павло II є великим авторитетом . Його праці у сфері богословʼя тіла – справжня перлина, знищити яку можна знищивши авторитет імені самого Папи.
Незважаючи на ці журналістські дослідження, вірю, що звершаться слова Господа Ісуса Христа:“І виправдилась мудрість власними ділами”.
Отець Роман Лаба
Записала Тетяна Трачук за відеоматеріалами
