Час невпинно рухається вперед…
Ми ніколи не повернемо його назад…
Ми часто живемо спішучи, замість того, щоб спішити жити…
Рахувати не дні і роки життя, а життя наших днів і років.
Наповнювати кожну мить життям. Любити.
Бо коли любимо, живемо вже позачасово…
Випереджаємо Вічність, актуалізовуючи її.
Відновлюємо втрачену єдність та цілісність. Стаємо тими ким маємо бути.
Так як можемо, так як вміємо… Вчимося жити і любити.
Важливо, однак, не тратити часу. Не тратити нагод любити.
Жити тут і тепер. Любити тих то біля нас.
Проживати з ними Вічність вже від зараз.
Бо не люблячи, ми не живемо…
Ми не лише тратимо час життя…
Ми ризикуємо втратити вічність…
Люблю вас мої найрідніші.
Навіть тоді коли далеко від вас.
Бо любов не лише позачасова…
Вона ще й позапросторова…
І пробачте за всі рази, що спішив і не долюбив…