Книга «Підіть кудись на самоту. Усамітнення, спільнота і досвід Бога» є творчим тандемом двох авторів – о. Кшистофа Ґживоча, польського письменника, доктора богослов’я, духовного наставника, психотерапевта і о. Яцека Прусака, польського священника, єзуїта, богослова, психотерапевта, доктора психології.
Ключовою темою книги є якісне поглиблення особистого стосунку людини із собою, з Богом та з іншими людьми через усамітнення, яке є ресурсом, а не формою втечі.
Усамітнення і самотність – два абсолютно різні поняття. Як зазначає о. Кшиштоф: «Усамітнення – це плід спільноти, а самотність – доказ, що цієї спільноти нема». На думку о. Яцека: «Самотність породжує страх, а усамітнення – це місце духовности, а не залежности». Отже, усамітнення – це своєрідна потреба для кращого розуміння себе, як індивіда, як частину соціуму і як християнина.
У книзі є декілька розділів, які охоплюють теми усамітнення в спільноті, сенс відпочинку, адораційну молитву, а також, додатково є розділ із запитаннями та відповідями.
Зупиняючись більш детально на темі усамітнення, варто озвучити думку о. Кшиштофа про те, що: «Тільки з перспективи усамітнення видно іншість іншої людини» Тобто людина не мусить виправдовувати чиїхось очікувань. Вона – це вона й інші мають навчитись приймати її такою, якою вона є. За словами о. Яцека: «Усамітнення – це шанс пережити щось важливе, нагода зростати». В тиші усамітнення людина прислухається до себе, краще відчуває себе і своє оточення, глибше досліджує особистий стосунок з Богом. Все це допомагає їй зростати, вдосконалюватись, поповнювати власні ресурси.
Тема відпочинку трактується, як надважлива складова людського життя. Адже, «відпочинок – це Божа воля». Ґживоч роздумує про часто глибоко вкорінений травматичний досвід, який проявляється у негативному ставленні до відпочинку. «Дозволимо собі відпочити, але, про всяк випадок, мабуть, висповідаємося з цього. Про всяк випадок – якби раптом виявилося, що праця важливіша ніж відпочинок. А відпочинок – це така сама заповідь, як і заповідь праці. Це воля Христа, щоб учні відпочивали». Тобто, відпочинок – це те, що закономірно йде після праці, допомагає відновлювати сили. «Сенс праці народжується саме у відпочинку, а не під час її виконання. Бог є сенсом праці. Якщо я відпочиваю біля Бога, горнуся до Нього, то пригортаюся до сенсу. Саме під час відпочинку, зокрема й духовного, а не лише фізичного і психічного, пригортаюся до сенсу, розпочинаю від початку. Усвідомлюю сенс відпочинку, надаю сенсу праці».
Щодо значення адорації, то за словами о. Кшиштофа вона «вчить бути чутливим до присутности того, що істотне, реальне, але не видиме для ока». Тут йдеться про глибоке пізнання і довіру, бо «адорація існує не для того, щоб було легко, а для того, щоб у ній містився сенс».
Всі аргументи базуються на тандемі духовності і психології, адже автори є фаховими богословами та психологами. Реальні приклади з життя, практичні вправи – все це є беззаперечною основою для того, щоб збагнути справжнє значення та позитивний вплив усамітнення на людське життя.
Юлія Лапанюк
