Продовжуємо знайомити вас зі свідченнями, з якими українська молодь звернулася до Папи Франциска під час онлайн зустрічі в Патріаршому соборі в Києві.
Слід зазначити, що саме це свідчення – про важливість присутності єпископів і священників в Україні – Понтифік згадав на загальній аудієнції 5 лютого, сказавши:
– Для багатьох людей присутність духовенства є знаком, що Бог пам’ятає про них.
І закликав молитися за священників та богопосвячених осіб, які здійснюють служіння в бідних країнах і країнах, які є у війні.
Слава Ісусу Христу! Мене звати Анастасія, мені 17 років, я навчаюсь в 11 класі. Я народилась та проживаю в прифронтовому місті Харкові. Дякую Вам, Святіший Отче, за можливість тут сьогодні промовляти до Вас, розказувати та свідчити про рани України. Дякуємо за Вашу безперестанну молитву за Україну та її дітей.
Європа вже давно не знала такої великої війни, яка зараз триває в Україні. російський агресор розпочав війну проти нашої Батьківщини за надуманими обставинами. Україна щодня потерпає від російських обстрілів цивільних місць, домівок та інфраструктури. Харківський екзархат, що складається з трьох областей України – Харківської, Сумської та Полтавської, прийняв на себе важкий удар російських військ. Багато людей з наших терен вимушені проводити дні в бомбосховищах, сім’ї розлучаються на невідомий період часу, люди гинуть від обстрілів росії. Ворог безупинно намагається знищити вщент не тільки наші міста, але й віру людей в світле майбутнє. Тому люди шукають порятунку серед великого воєнного хаосу. Місцем спасіння для багатьох стала Церква. І для нас є дуже цінно, що наші єпископи, наші священники нас не покинули, але залишилися разом з нами.
В нас при кожній парафії з першого дня війни діють гуманітарні штаби. Черги з тисячі людей вибудовуються перед входом в храм. Люди потребують допомоги і приходять до Церкви. Попри обстріли та небезпеку, люди відвідують щоденні Богослужіння. Вони прагнуть знаходитись в місці, що укріплює віру в нашу перемогу. Люди, що донедавна не знали Бога, тепер щиро моляться до Нього, щоб настала перемога.
На жаль, від війни потерпають не тільки дорослі, але й маленькі діти. До наших храмів прийшло надзвичайно багато діточок, що ходять на катехизації та прагнуть пізнати Бога. Дитячі садки та школи в містах працюють дистанційно чи змішано, тому для дітей – це шанс побути разом. Ми, як молодь, разом з отцями та сестрами-монахинями організовуємо комфортний та затишний простір любові для цих дітей. Ми дуже не хочемо, щоб війна забрала в них дитинство, як забрала у нас нашу молодість. Часто ми кілька годин проводимо з дітьми в укриттях храму, бо у містах повітряна тривога.
Війна набуває свого жорстокого обличчя, коли ми втрачаємо. Втрати торкнулись мене та ще мільйонів людей. Я, як і багато моїх друзів та парафіян ніколи не забудемо 12-річну Марію та її маму Ірину, чиї життя росія забрала 25 травня 2024 року. Їхня сім’я у вихідний день перебувала в будівельному гіпермаркеті, по якому росія завдала жорстокого удару. Вони були ревними парафіянами, Ірина щодня молилась в Церкві за перемогу над ворогом, а маленька Марія допомагала на видачі гуманітарної допомоги, роблячи надзвичайно важливу та добру справу. Незважаючи на нестерпний біль, ми віримо, що вони зараз перебувають в міцних обіймах Бога. Вони назавжди стали для нас символом надії в цій війні й нашими охоронцями.
Подібні історії має кожна людина з України. І ми, як один єдиний народ, разом несемо цей тягар війни. Наша Церква стала найміцнішим укриттям в часі війни, тож просимо згадувати про нас в своїх молитвах і робити й надалі все, аби ми нарешті здолали ворога. Дякую, Святіший Отче, за можливість промовляти до Вас і через Вас до всього світу.
