25 квітня у Римі, у переддень похорону Святішого Отця Папи Франциска, відбулася офіційна пресконференція владики Миколи кардинала Бичка, єпарха для українців католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Публікуємо повний текст заяви, виголошеної владикою під час пресконференції.
Дорогі друзі, представники ЗМІ, брати і сестри у Христі.
Дякую, що прийшли сьогодні. Як ви можете собі уявити, це був дуже складний час. Я дуже вдячний моїм братам-єпископам: архиєпископу Тімоті Костелло, президенту Конференції католицьких єпископів Австралії, і єпископу Ентоні Рандаццо, президенту Федерації конференцій католицьких єпископів Океанії, які приєдналися до мене сьогодні, а також кардиналу Джону Дью з Нової Зеландії, архиєпископу-емериту Веллінгтона, ваша присутність є важливою і цінною, особливо сьогодні, коли ми відзначаємо День ANZAC.
З глибоко зворушеним серцем стою перед вами сьогодні в Римі, за кілька годин до прощання з нашим Святішим Отцем Папою Франциском. Це сакральний момент для Церкви і для світу.
Для мене, новопризначеного кардинала, цей досвід ще дуже новий. Я щойно прибув сюди, до Риму, після того, як провів кілька днів у Святій Землі — днів, які були наповнені тишею, молитвою та роздумами в тих самих місцях, де ходив наш Господь. Той час молитви був духовним приготуванням до цього моменту жалоби, але також і вдячності.
Ми прийшли сюди зі скорботою, але не без надії. Готуючись до похорону Папи Франциска, ми ввіряємо його душу безмежному Божому милосердю. Він сам часто говорив: «Ім’я Боже — милосердя». І справді, якщо коли-небудь був Папа, який проголошував, жив і втілював Боже милосердя, то це був Франциск.
Він був Папою милосердя — не тільки на словах, але й на ділі. Він простягав руку допомоги бідним, відкинутим, пораненим. Він вчив нас не судити, а супроводжувати. Він знову і знову нагадував нам, що ніхто не є поза межами досяжності Божої любові.
Для мене, як для українця і як для того, хто служить українцям католикам в Австралії, близькість Папи Франциска до України була особливо зворушливою. У наші найтемніші години він не забував про нас. Він часто говорив про наші страждання. Він молився за мир. Він плакав разом з нами. Він закликав світ не бути байдужим. Хоча дехто, можливо, бажав би сильніших політичних жестів, те, що запропонував Папа, було чимось унікально християнським: пастирська близькість, батьківська турбота і безперервний заклик до миру — не помсти, не ескалації, але миру, що ґрунтується на справедливості і примиренні.
Він був будівничим мостів. Людиною, яка ніколи не переставала сподіватися, що з Богом можливий мир, навіть у найбезнадійніших ситуаціях.
Готуючись приєднатися до Колегії Кардиналів, щоб попрощатися з нашим духовним батьком, я роблю це з почуттям смирення і відповідальності. Це історичний момент. Для Церкви. Для світу. А для мене, як молодого кардинала, це час вчитися, слухати і перебувати в єдності з моїми братами з усього світу.
Ми молимося, щоб Господь, багатий на милосердя, прийняв Папу Франциска у свої вічні обійми. І просимо благодаті нести його спадщину — спадщину милосердя, простоти, любові до бідних і невтомної праці заради миру.
Джерело: Ukrainian Catholic Church in Australia, New Zealand and Oceania
