Під час останньої своєї консисторії, яка відбулася 7 грудня 2024 року, папа Франциск увів в уряд 21 кардинала. З-посеред них дивним та багатьом незрозумілим одягом та головним убором виділявся єпископ з далекої Австралії. Він був одягнений у мантію старокиївської традиції пурпурового кольору з вишитими образами Петра й Павла. А на голові, відповідно до української монашої традиції, — кукіль чорного кольору за стилем часів Берестейської унії XVII ст., оздоблений тонкою червоною каймою. Також він виділявся своїм молодим виглядом, що не дивно, адже на той час йому виповнилося лише 44 роки.
Цим кардиналом став владика Микола Бичок, єпископ Української Греко-Католицької Церкви, правлячий архиєрей Єпархія для українців візантійського обряду в Австралії, Новій Зеландії та Океанії з осідком у м. Мельбурн та наступник кардинала Джорджа Пелла для всього австралійського континенту.
7 травня єпископ Микола Бичок разом з 132-ма іншими кардиналами Католицької Церкви увійде у Сикстинську капелу для участі у конклаві, тобто вибору нового Папи Римського. То хто ж він, цей єдиний українець, що обиратиме наступного очільника Католицької Церкви?
Від Тернополя до Сибіру й Америки
Майбутній єпископ Микола Бичок народився 13 лютого 1980 року у м. Тернопіль, в родині Петра і Ганни. Має молодшого брата Павла. «Моя родина походить з Тернопільщини», — розповідає сам єпископ про свої корені. «Батьки моєї матері походили з Надсяння, були лемками, та проживали в селі Суковате неподалік Сяноку (сьогодні — територія Польщі). Під впливом різних історичних подій вони були переселені в Україну».
Як пригадує сьогодні владика Микола, до церкви вперше у віці 5 років його привели саме батьки: «Я до кінця не розумів, що ми робимо. Однак приклад моїх батьків став потягаючим для мене. І ці перші миті, проведені у храмі, закарбувалися мені на ціле життя».
Дитинство та шкільні роки юний Микола провів у Тернополі, навчаючись у середній школі №14. Вже після її закінчення довелося зробити важливе рішення в житті. Та, на той час воно вже було визначене: у 9 класі він відчув покликання іти за Христом. Допомогли йому у цьому розпізнанні отці-редемптористи, з якими він познайомився та розпочав їздити на різні богослужіння, місії та реколекції. Отож, у липні 1997 року, на свято Верховних апостолів Петра і Павла, Микола Бичок вступив до монастиря Згромадження Найсвятішого Ізбавителя.
Вступ до монастиря не обмежується лише духовними справами, тож він продовжує здобуття освіти. Упродовж 1998–2001 років навчається в Львові у Вищому духовному інституті ім. бл. Миколая Чарнецького, а після цього до 2005 року у семінаріїї отців-редемптористів у Тухові (Польща). 17 серпня 2003 року складає довічні обіти.
12 липня 2004 року у храмі Святого Йосафата у Львові брат Микола Бичок отримує дияконські свячення з рук владики Михайла Гринчишина та відправляється на дияконську практику до м. Бердянська. Відтак священничі свячення отримує з рук владики Ігоря Возьняка, тодішнього єпарха Львівського, 3 травня 2005 року у м. Львові.
Священниче служіння ієромонаха Миколи Бичка було різноманітним та географічно широким. У 2005–2007 роках як місіонер вирушає до м. Прокоп’євська у далекому Сибірі, на парафію Матері Божої Неустанної Помочі. Там він знайомиться з численними українськими переселенцями, яких насильно вивезла радянська влада за надуманими та сфабрикованими звинуваченнями. «Мене захоплювали їхні розповіді про те як у 60–70 роках вони, коли в Україні Церква була переслідувана, не боялися колядувати, ходити з вертепами, жартуючи: „А куди нас далі можуть вивезти?“», – ділиться спогадами про цей період єпископ.
З 10 березня 2007 року виконує своє служіння в Україні: спочатку як душпастир молоді на парафії отців-редемптористів в Івано-Франківську, відтак як ігумен монастиря у тому ж місці, а далі – економ та дорадник Львівської провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя.
27 квітня 2015 року стався черговий переїзд. Цього разу це Північна Америка, Сполучені Штати й українська католицька церква Святого Івана Хрестителя у м. Ньюарку (штат Нью-Джерсі, США). Там він здійснює своє священниче служіння аж до проголошення його єпископом Української Греко-Католицької Церкви.
«Серед усіх викликів — чи в Сибірі, чи в Америці — я всюди зустрічав святих людей, які, маючи складне життя, долаючи труднощі і перешкоди, вміють жити духовно, не пропускають недільних Літургій, навіть, коли величезні сніги чи інші обставини. Вони для мене є величезним прикладом і натхненням. Вони цінують особистий зв’язок з Ісусом Христом. Це мене заохочує працювати», – підсумовує своє душпастирство єпископ Микола Бичок.
Між пожежами і пандемією
15 січня 2020 року папа Франциск підтвердив рішення Синоду Єпископів УГКЦ, призначивши отця Миколу Бичка єпископом Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра й Павла УГКЦ. За словами владики, він отримав новину про призначення у той час, коли весь світ з жахом слідкував за новинами про пожежі в Австралії. «У дусі солідарності я молився з усім світом, з людьми, що терплять. Таке моє перше знайомство — молитва солідарності за країну, у якій буду служити, і за людей, що страждають. Хоча, до цього часу я ніколи не був в Австралії», – мовив він. Не роздумуючи надто довго, своїм єпископським гаслом новопроголошений єпископ обрав близьке кожному редемптористу прикликання Божої Матері: «Пресвятая Богородице, спаси нас!»
Єпископська хіротонія владики Миколи Бичка відбулася 7 червня 2020 року в архикатедральному соборі Святого Юрія у м. Львові. Її очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.
Важливо підкреслити, що сталося це в умовах пандемії, що відтак перешкодило владиці Миколі відразу вирушити до довірених його опіці вірних в Австралії. У зв’язку з жорсткими карантинними обмеженнями, введеними місцевим урядом, владика Микола Бичок потрапив до Мельбурна лише через рік, у травні 2021 року. 12 липня 2021 року у катедральному соборі Святих верховних апостолів Петра і Павла в Мельбурні відбулася інтронізація третього правлячого архиєрея єпархії Святих апостолів Петра і Павла УГКЦ в Австралії, Новій Зеландії та Океанії владики Миколи Бичка. Божественну Літургію очолив дотеперішній єпарх Петро Стасюк, а сам Чин введення на престіл здійснив владика Пітер Коменсолі, архиєпископ Мельбурнської дієцезії Римо-Католицької Церкви.
Не честь, а хрест
6 жовтня 2024 року після молитви «Ангел Господній» папа Франциск оголосив імена нових кардиналів Католицької Церкви, серед яких був владика Микола Бичок. Як згодом розповів єпископ, для нього це була цілковита несподіванка. Він навіть про це довідався із понад годинним запізненням, бо у зв’язку з різницею в часі мав вечерю з парафіянами і не користувався в цей час засобами зв’язку. Щойно після вечері він побачив велику кількість пропущених дзвінків і повідомлень з привітаннями, які сприйняв, як жарти.
«Згодом я зайшов на офіційний сайт Ватикану і побачив, що це не жарти, що це реалії. Правду кажучи, я був шокований. Ось так я дізнався про цю номінацію. Тобто весь світ знав, всі соціальні мережі напевно гуділи, а я не знав. А дізнався на годину пізніше за всіх», — поділився кардинал Микола Бичок.
На консисторії 7 грудня 2024 року папа Франциск іменував його кардиналом-священником, а як титулярну церкву передав йому храм Святої Софії на вулиці Боччеа у м. Римі. До нього тут був осідок кардиналів, які були очільниками УГКЦ – Патріархів Мирослава-Івана Любачівського і Любомира Гузара. Тим самим, Микола Бичок став наймолодшим (у віці 44 років) членом Колегії кардиналів від часу призначення Джорджо Маренґо (народжений 1974 року і призначений кардиналом у віці 48 років).
«Якщо вважати це призначення честю, то ця честь належить не мені, а нашій Церкві-Мучениці. Я особисто розглядаю це призначення як ще один елемент мого покликання у Церкві, яке я буду намагатися здійснювати у дусі послуху Божій волі, Католицькій Церкві як вірний син нашої Помісної Церкви та рідного українського народу. Для мене це призначення — не честь, а радше хрест — хрест, який я, однак, несу не сам. Мене підтримують слова святого апостола Павла, який пише: «Я розп’ятий з Христом; вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2, 19–20)», – наголосив кардинал на першій Божественній Літургії у соборі Святої Софії у Римі після свого призначення 8 грудня 2024 року.
Знаково, що одну із перших своїх зустрічей з вірними 9 грудня кардинал Микола Бичок провів у монастирі Студійського уставу «Студіон» поблизу Риму. Там він поспілкувався з українськими військовими, які проходять реабілітацію, та їхніми сім’ями.
З молитвою за Україну до Сикстинської капели
21 квітня, у Світлий понеділок, світ сколихнула звістка про відхід до вічності Святішого Отця папи Франциска. Довідавшись про це, владика Микола зауважив, що папа Франциск був «Папою милосердя не тільки на словах, але й на ділі», бо допомагав бідним, відкинутим, зраненим і «вчив не судити, а супроводжувати». «Для мене, як для українця і як для того, хто служить українцям католикам в Австралії, близькість Папи Франциска до України була особливо зворушливою. У наші найтемніші години він не забував про нас. Він часто говорив про наші страждання. Він молився за мир. Він плакав разом з нами. Він закликав світ не бути байдужим», – зазначив архиєрей.
Натомість незрозумілі для українців висловлювання папи не залишали байдужим і його самого: «Ті слова святішого отця, вони ранили всіх українців, вони також ранили мене. І я щиро старався донести цю біль українського народу до святішого отця, що певні ці висловлювання нашими людьми сприймаються дуже болісно, їх це ранить».
Коли приїжджає до України, не обмежується родинними візитами — неодноразово побував у зону бойових дій. Саме з цими образами і думками, як він розповів під час свого брифінгу у Римі, зайде до Сикстинської капели на конклав. Адже, будучи кардиналом, якому ще не виповнилося 80 років, владика Микола Бичок стане одним із 133 кардиналів-виборців, які вирішуватимуть про майбутнє Католицької Церкви через вибір Наступника апостола Петра.
Про можливість бути обраним Папою? Лише посміхається: «Папство — надто великий хрест». Але точно знає, про що молитиметься: «Буду молитися далі за Україну, за наших військових, завдяки яким сьогодні Україна існує. Мрію, щоб закінчилася війна».
Навіть якщо Микола Бичок не буде обраний Папою, його участь у Колегії кардиналів вже є знаковою подією для України. Він став важливим представником українського народу у Ватикані — особливо зараз, коли країна переживає війну. Кардинал неодноразово закликав до молитви за мир і активно підтримував зусилля Святого Престолу зі звільнення полонених та припинення бойових дій.
Його кардинальський сан також підкреслює вагу Української Греко-Католицької Церкви у світовому католицькому середовищі. Як зазначив Блаженніший Святослав Шевчук, єпископ Микола Бичок «зміцнює голос» УГКЦ, представляючи не лише австралійську єпархію, а й всю Україну на міжнародній арені.
Зображення: Vatican Media. Консисторія кардиналів за участі папи Франциска у базиліці Святого Петра у Ватикані, 7 грудня 2024 року.
